Народився у 1985 р. у Чернігові. У тринадцятирічному віці після смерті батька переїхав до Горлівки, де працював на шахті коногоном, кріпником. У 1923 р. закінчив Горлівське штейгерівське училище, потім вищі інженерні курси. У 1920 р. працював заступником головного інженера Юзівсько-Макіївського вугільного району.

З 1921 р. призначений директором утвореного Донецького гірничого технікуму. Після його реорганізації у Донецький гірничий інститут був ректором (1926–1930).

І. М. Пугач зробив великий внесок у становлення першого вищого навчального технічного закладу Донбасу. Протягом 1930–1949 рр. він працював заступником начальника будівництва московського метрополітену, заступником начальника управління комісаріату, а потім Міністерства вугільної промисловості СРСР. Широке визнання здобули його наукові праці та підручники, зокрема «Гірнича справа» та «Гірничорятувальна справа». І. М. Пугач був також талановитим винахідником і конструктором. Нагороджений двома орденами Леніна, медалями, відомчими нагородами.

Похований у Москві.

Випускник Донецького гірничого інституту М. С. Губанов був одним із перших студентів Донецького гірничого технікуму, очолював студентське виконавче бюро. 30 травня 1931 р. його призначили директором Донецького гірничого інституту, і цю посаду він обіймав до 1935 р. У 1950–1960-х рр. очолював науково-дослідний інститут «Укргіпровугілля» (Луганськ).

З 30 травня 1931 р. очолював Донецький металургійний інститут (ДМІ). У 1934 р., коли тривав період сталінських репресій, партком металургійного інституту засудив «політичні помилки» директора й оголосив йому догану. 26 квітня 1935 р. постановою Раднаркому СРСР на базі ДГІ та ДМІ було створено Донецький індустріальний інститут і його директором (ректором) було призначено Г. М. Діманта. У 1936 р. «за втрату пильності і незадовільну роботу з кадрами» був звільнений із посади директора.

Народився у 1903 р. Закінчив Харківський інститут народного господарства і вищі інженерні курси. Працював начальником шахти ім. Дзержинського, обіймав керівні посади на шахтах Луганської області. Директором ДІІ був призначений наприкінці 1936 р. На цій посаді працював до кінця 1937 р. 9 квітня 1938 р., під час політичних репресій в інституті був заарештований. У кінці грудня 1939 р. слідство за його справою було припинено.

Народився 5 серпня 1900 р. у Юзівці (Донецьк). З 13 років почав працювати токарем на Юзівському металургійному заводі. Упродовж 1921–1930 рр. працював на цьому ж заводі і одночасно навчався на робітфаці Донецького гірничого інституту. Згодом обіймав посаду заступника директора Путилівського машинобудівного заводу (Донецьк). У 1932–1937 рр. навчався у Донецькому гірничому (індустріальному) інституті, після закінчення якого був призначений директором (ректором) Донецького індустріального інституту.

Роки директорства Г. В. Пронченка припали на важкі часи репресій та початок Великої Вітчизняної війни. Восени 1941 р. разом з інститутом був евакуйований до м. Прокоп’євська (Росія, Кузбас), де у дуже скрутних умовах було поновлено навчальний процес. У 1942 р. Г. Б. Пронченка призначали на керівні партійні посади у містах Кемерово та Новосибірську.

Протягом 1945–1949 рр. працював ректором Новосибірського інженерно-будівного інституту. У 1949 р. захистив кандидатську дисертацію, а потім працював завідувачем кафедр і доцентом у кількох російських вузах.

Нагороджений орденом «Знак Пошани», багатьма медалями та відомчими нагородами.

Похований у м. Іваново (Росія).

Народився у 1905 р. у Юзівці (Донецьк). У 1928 р. закінчив Донецький гірничий інститут. З 1928 по 1930 рр. був завідувачем механізацією шахт Боківського рудоуправління. У 1930 р. вступив до аспірантури ДГІ. У 1935 р. серед перших в історії інституту захистив кандидатську дисертацію і через деякий час отримав звання доцента. Працював деканом, заступником директора Донецького індустріального інституту. У довоєнні роки одночасно з викладацькою та виховною роботою займався науково-дослідною у галузі компресорної та шахтної вентиляції. Під час війни був мобілізований на оборонне будівництво, потім служив у діючих військах. У квітні 1943 р. призначений директором Донецького індустріального інституту.

Зробив вагомий внесок у відбудову та розвиток ДІІ в усіх напрямках його діяльності, особливо у поновленні зруйнованої в часи війни матеріальної бази. Перебуваючи на посаді ректора ДІІ до 1952 р., К. С. Борисенко займався науковою роботою: проводив комплекс досліджень у галузі рудникових пневматичних установок і створення пневматичних двигунів для вугільних шахт. У вересні 1952 р. був направлений до докторантури при Московському гірничому інституті . У 1958 р. видав монографію за темою дисертації — «Пневматичні двигуни для вугільної промисловості».

Упродовж 1958–1964 рр. К. С. Борисенко працював директором Інституту гірничої механіки ім. М. М.Федорова. У 1961 р. обраний членом-кореспондентом АН України.

Автор близько 150 наукових робіт, зокрема двох навчальних посібників, чотирьох монографій, більш як 30 авторських свідоцтв на винаходи.

За трудові досягнення у мирні і воєнні роки нагороджений шістьома орденами й медалями СРСР.

Похований у Києві.

Народився у 1907 році в Юзівці (Донецьк). Після закінчення у 1928 р. Дніпропетровського гірничого інституту зарахований до аспірантури. Після її закінчення працював асистентом кафедри гірничої механіки. У 1938 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Вибір найбільш раціональних розмірів і профілю біціліндроконічного барабану для шахт значної глибини». У цьому ж році затверджений у званні доцента. У період війни працював головним механіком шахти у Кузбасі. З 1942 р. почав працювати в Донецькому індустріальному інституті, що перебував у евакуації в м. Прокоп’євску (Росія, Кузбас) деканом гірничо-механічного факультету і доцентом. Після реевакуації ДІІ до Донецька продовжував працювати на цій же посаді до 1952 р.

У 1952 р. призначений ректором Донецького індустріального інституту (з 1960 р. — Донецького політехнічного інституту). На цій посаді працював до 1968 р.

Протягом 1968–1981 рр. — завідувач кафедри «Рудникові підйомні установки», професор.

Зробив великий внесок у післявоєнне становлення і подальший розвиток інституту у 1950–1960 рр. Під його керівництвом були відкриті нові спеціальності, створені кафедри і факультети. Багато сил і енергії доклав до розширення матеріальної бази інституту: збудовані нові навчальні корпуси, гуртожитки, легкоатлетичний манеж, басейн, спортивно-оздоровчий табір.

Наукові дослідження професора М. А. Богомолова пов’язані з шахтними підйомними установками: автоматичним керуванням, експлуатацією машин, підйомом вугілля з великих глибин, питанням механічної міцності установок тощо. Опублікував близько 50 наукових робіт.

Нагороджений орденом Леніна, медалями, відомчими знаками і грамотами.

Похований у Донецьку.

Народився у м. Красноармійську Донецької області. Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджений орденом і медалями за участь у бойових діях.

Протягом 1946–1951 рр. навчався на гірничо-механічному факультеті Донецького індустріального інституту. Все подальше життя Г. В. Макєєва після закінчення інституту пов’язане з ДІІ-ДПІ: асистент (1951–1954), аспірант (1954–1956), після захисту кандидатської дисертації у 1956 р. — доцент кафедри «Гірничі машини» (1957–1960). Згодом працював ректором філії ДПІ у м. Краматорську (1960–1962), деканом гірничо-механічного факультеті ДПІ. У 1968–1989 рр. — ректор Донецького політехнічного інституту.

Зробив великий внесок у розвиток навчально-методичної роботи і матеріальної бази Донецького політехнічного інституту, в організацію розробки типових програм для вузів СРСР із дисциплін гірничо-механічного циклу, у створення активних методів навчання і творчої підготовки студентів. Як один зі співавторів підручника «Проектирование и конструирование горных машин и комплексов» удостоєний звання лауреата Державної премії України у галузі науки і техніки (1990).

Г. В. Малєєв — один із засновників наукової школи у галузі теорії робочих процесів гірничих машин і методів підвищення їх технічного рівня. Заслужений працівник вищої школи України. У 1970–1980 рр. — голова Ради ректорів вузів Донецької області. Автор більше 100 наукових робіт, 20 винаходів.

Нагороджений орденами Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», Великої Вітчизняної війни, багатьма медалями, відомчими знаками і грамотами.

Похований у Донецьку.