Дружина Валентина Федорівна
з синами Ярославом та Богданом

Випускники механічного факультету під час
зустрічі, присвяченій річниці закінчення вузу.
Зліва направо: В. М. Меркулов, О. О. Безручко,
М. М. Подолянко, В. М. Батрак

Головний редактор Всеукраїнської суспільно-правової газети «Кримінальна хроніка», журналу «Вісник МПА» (Міжнародної поліцейської асоціації, Української секції), газети «Козацький вісник». Полковник міліції у відставці. Майстер спорту СРСР з вільної боротьби.

Народився 1 січня 1948 р. у с. Данине Ніжинського району Чернігівської області. Після закінчення школи та невдалого вступу до Київської художньої академії та Київського політехнічного інституту переїхав у Донецьк, де працював кріпильником на шахті «Засядько-біс» та слюсарем Донецького трамвайно-тролейбусного управління.

У 1996 р. вступив на механічний факультет Донецького політехнічного інституту й опановував фах «Автомобільний транспорт». Закінчивши інститут, проходив службу у збройних силах в Забайкальському військовому окрузі. Згодом, отримавши спеціальну підготовку у школі армійської розвідки (м. Чита, Росія), за розпорядженням був направлений до миротворчих військ на території Монгольської Народної Республіки і брав участь у бойових діях.

Онуки Олена
та Владислав

Протягом періоду військової служби у Забайкаллі був обраний секретарем комсомолу окремої частини, а пізніше — помічником начальника політичного управління дивізії з питань комсомолу.

Після служби в Радянській армії (1971–1973) повернувся до Донецька й отримав направлення на роботу на Київський станко-будівельний завод ім. М. Горького. Тут за рішенням парткому, погодженим у Київському міськкомі Компартії України, був направлений у правоохоронні органи. З 1974 р. до 1976 р. працював у ДАІ Радянського РВВС м. Києва. В 1976 р. призначений старшим інженером Управління ДАІ МВС України, а потім — керівником сектора організації дорожнього руху в містах України. Згодом виконував обов’язки старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ окремого відділу МГБ МВС, начальника цього відділу, а також начальника відділу Головного штабу МВС України.

У 2000 р., після звільнення з органів, очолив колектив редакції газети «Кримінальна хроніка» та інших видань.

М. М. Подолянко — учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС: брав безпосередню участь в організації руху та технічному переобладнанні шляхів поблизу й на території станції, а також у розробці дислокації постів ДАІ, пунктів санітарної обробки ліквідаторів і транспорту. Про стійкість, особисту мужність та відвагу, які виявив тоді Микола Михайлович і його співробітники П. В. Коховський і С. В. Каракай, писала у травні 1986 р. газета «Правда», про це згадано і в книзі «Чорнобильська катастрофа в документах, фактах та долях людей».

М. М. Подолянко є легітимним дворянином.

У родині Миколи Михайловича — двоє синів, яким він прищеплював власні незмінні життєві принципи чесності й порядності, та двоє онуків.

Микола Подолянко — людина із широким колом зацікавлень: він є автором понад 50 живописних творів та більше десятка віршів. Особливе хобі — більярд.