Нові зміни у процесі становлення інституту відбулися в 1930-х роках. Швидкі темпи розвитку промисловості зумовили необхідність докорінної перебудови всієї системи вищої освіти. Час вимагав створити на Донбасі потужний вищий навчальний заклад технічного профілю, який забезпечив би підготовку кваліфікованих фахівців для різних галузей господарського комплексу.

26 квітня 1935 р. Раднарком СРСР прийняв постанову про створення на базі гірничого та металургійного інститутів Донецького індустріального інституту. До його складу було переведено також студентів Краматорського вечірнього машинобудівного, Київського гірничого, Криворізького гірничорудного інститутів. Директором було призначено Г. М. Діманта. У 1937 р. інститут очолив Г. П. Пронченко.

Дипломники за роботою, 1936 р.

Донецький індустріальний інститут став одним із найбільших навчальних закладів країни. У 1938 р. тут діяло чотири факультети — гірничий, електромеханічний, металургійний, вуглехімічний, а також вечірнє і заочне (загальнотехнічне) відділення. На них відбувалася підготовка інженерів за дванадцятьма спеціальностями. Лише на денному відділенні навчалося 3100 студентів, на заочному — понад 4 тисячі. Більшість студентів заочного відділення становили робітники шахт і заводів. Для них на підприємствах працювало 28 консультаційних пунктів, у яких надавалася методична допомога студентам в опануванні навчальних програм.

У другій половині 1930-х років в інституті була проведена велика робота зі зміцнення матеріально-технічної бази. Інститут розташувався у чотирьох навчальних корпусах, мав також п’ять житлових будинків для професорсько-викладацького складу і три гуртожитки для студентів. Було оновлено обладнання багатьох лабораторій: фізики, збагачення корисних копалин, електротехніки, рудникового транспорту, гірничої техніки та інших. Створено нові структурні підрозділи: лабораторію транспорту електричних машин, промислову збагачувальну фабрику, кабінет сигналізації та зв’язку. У 1940 р. в інституті було 39 кафедр, 38 лабораторій і 27 кабінетів. Значно поповнила свій фонд бібліотека, розташована у другому і третьому навчальних корпусах, зокрема за рахунок іноземної періодичної літератури. У 1940 р. передплачували 30 іншомовних науково-технічних журналів.

У центрі уваги було зміцнення професорсько-викладацького складу інституту. У 1938 р. в ньому працювало понад 200 викладачів. Серед них — один доктор наук, 15 професорів, 54 доценти, 16 кандидатів наук. Незважаючи на певне поліпшення викладацького складу, в інституті відчувалася гостра потреба у кваліфікованих кадрах. Їх підготовку здійснювали в аспірантурі. Щорічно там навчалося 10–11 осіб. За період з 1935–1940 рр. 11 аспірантів захистили кандидатські дисертації.

Велика увага приділялася питанням удосконалення навчального процесу. Було введено щотижневі шестигодинні заняття, розроблено нові навчальні плани, більш раціональною стала їх структура: вилучено застарілі дисципліни, ліквідовано багатопредметність, установлено мінімум самостійних домашніх робіт із математики, фізики, хімії, іноземних мов, нарисної геометрії, теоретичної механіки, опору матеріалів. Для студентів старших курсів було введено вільні від занять дні з метою покращення самостійної роботи в лабораторіях, кабінетах і бібліотеках. Із низки дисциплін запровадили колоквіуми.

Студентське містечко, 1938 р.

Однією з найбільш характерних рис навчального процесу в цей період було зміцнення зв’язків вищої школи з виробництвом. На виробниче навчання передбачалося до половини обсягу навчального часу. В основу цієї роботи було покладено знайомство студентів з організацією виробництва, технологічними процесами, передовими методами роботи, досвідом підвищення продуктивності праці, використанням нової техніки. Студентам гірничих спеціальностей для проходження виробничої практики надавали робочі місця на підприємствах з оплатою відповідно до займаної посади. Зв’язок інституту з виробництвом був постійним, тривалим і мав різноманітні форми.

Викладачі інституту активно працювали над створенням стабільних підручників і навчальних посібників. У 1939–1940 рр. вийшло друком понад 100 підручників. Серед них підручники проф. В. С. Крима «Химия твердого топлива», проф. С. С. Герчикова «Основы организации производства в каменноугольной промышленности», доц. В. Г. Гейєра «Рудничные водоотливные установки», доц. Л. Д. Бейліна «Проходка стволов шахт в обычных условиях», доц. О. М. Найдиша «Система разработки мощных пластов каменного угля».

Усі кафедри проводили велику роботу зі складання нових навчальних планів і програм, які відповідали б тогочасному рівню розвитку науки й вимогам виробництва. У навчальних планах було впорядковано послідовність вивчення дисциплін, скорочено кількість тих, що вивчалися одночасно.

Нові навчальні плани і програми обговорювали на спеціальних виробничих нарадах за участю представників промисловості. Так у грудні 1936 р. Головне управління навчальних закладів країни (ГУНЗ) провело конференцію в м. Сталіно, на якій обговорювалися програми дисциплін гірничої спеціальності, розроблені викладачами інституту. Їх було ухвалено і покладено в основу програм для гірничих спеціальностей усіх вищих навчальних закладів країни.

Головне управління навчальних закладів також залучало викладачів до участі в роботі з перегляду навчальних програм, підготовки навчальних посібників і підручників з основних спеціальностей гірничих вишів. Професорам В. С. Паку, С. С. Герчикову і В. С. Криму було оголошено подяку за виконання цього відповідального завдання.

С. С. Герчиков Професор, завідувач кафедрою організації виробництва

М. С. Губанов Директор ДГІ (1931–1935)

Г. Б. Пронченко Директор ДІІ (1937–1941)

В. С. Пак Професор, завідувач кафедри гірничої механіки

І. Є. Коробчанський Професор, завідувач кафедри хімічної технології палива

Підвищувалися вимоги до організації самостійної роботи студентів і якості їхніх знань. Із цією метою були введені іспити після опанування повного курсу з кожного предмета, внесеного до навчального плану, створено спеціальні державні екзаменаційні комісії. Активізувалася робота методичної ради, на засіданнях якої розроблялася найбільш оптимальна методика читання лекцій і проведення практичних занять, обговорювалися підготовлені кафедрами навчальні посібники. Враховуючи гостру нестачу або й відсутність підручників із деяких дисциплін, кафедри в короткі терміни підготували до видання конспекти лекцій.

Усе це сприяло поліпшенню якості навчального процесу і підвищенню успішності студентів. У 1937–1938 навчальному році порівняно з попереднім роком кількість незадовільних оцінок скоротилася з 28,9 до 3,7%. Кількість відмінників збільшилася втричі. Значну роль у підвищенні зацікавленості студентів в опануванні знань відіграла Постанова РНК СРСР від 3 жовтня 1940 р. «Про введення плати за навчання у вищих навчальних закладах і про новий порядок призначення стипендії». Стипендії отримували найбільш старанні і здібні студенти, які мали не менше 75% оцінок «відмінно», а решту — «добре».

Ансамбль студентів, 1939 р.

Саме у другій половині 1930-х рр. індустріальний інститут сформувався як потужний регіональний науковий центр. Науково-дослідна робота учених і викладачів була тісно пов’язана з потребами виробництва, допомагала розв’язанню багатьох актуальних питань гірничої, металургійної та вуглехімічної промисловості.

Під керівництвом Л. Д. Бейліна було проведено низку досліджень із вибору раціонального металевого кріплення підготовчих виробок, розв’язано питання щодо кріплення основних підземних виробок бетонітами, виготовленими із металу, і досліджено шляхи боротьби з раптовими викидами вугілля і газу.

Важливе значення мали роботи з класифікації і раціоналізації систем розробок, проведені під керівництвом проф. Г. І. Гойхмана, узагальнення й поширення досвіду організації безперервного потоку у вугільній промисловості, передових методів роботи на пластах із крутим падінням, виконані під керівництвом проф. С. С. Герчикова.

Колектив кафедри гірничої механіки надав допомогу вугільній промисловості в організації раціональної експлуатації основного стаціонарного обладнання шахт. Дослідження науковцями кафедри роботи в шахтних умовах компресорних і вентиляційних установок центральної аерації і шахтних підіймальних машин збагатили гірничу механіку важливими висновками і положеннями, на основі яких були вдосконалені виробничі процеси вуглевидобутку.

Під керівництвом проф. В. С. Пака на кафедрі гірничої механіки проводилися дослідження паралельної роботи вентиляторів при аерації шахт. Ця робота мала особливо велике теоретичне й практичне значення для глибоких і загазованих шахт Донбасу. Роботи з теорії видобутку вугілля, розробки методів дослідження вугільних пластів, розрахунку виробничих параметрів врубових машин і відбійних молотків виконували співробітники кафедри гірничих машин. Їм вдалося розробити теорію пульсуючої подачі врубової машини. У травні 1941 р. закінчилися випробування в шахтних умовах врубової машини, спроектованої доц. Я. І. Альшицом і вихованцем інституту С. О. Барабановим — головним механіком комбінату «Сталінвугілля». На базі цієї роботи було розроблено проекти врубових машин для серійного виробництва.

Група співробітників кафедр гірничої механіки і гірничої електромеханіки розробила технологію процесів автоматизації рудничних водовідливних установок, сконструювала фотореле для автоматизації електровозної відкатки і створила схему телефонного зв’язку в шахті між членами рятувальних команд.

Кімната в студентському гуртожитку №3

Велике практичне значення мали роботи, які проводилися кафедрою збагачення корисних копалин. Її співробітники вперше запропонували методику дослідження шахтопластів за збагачуваністю. За цією методикою розроблялася геолого-хімічна карта «Вугілля Донбасу». До того ж було розроблено й експериментально перевірено раціональні схеми багатьох збагачувальних фабрик Донбасу, Уралу, Кавказу. Завдяки цьому було покладено початок теоретичним та експериментальним дослідженням і впроваджено у виробництво флотаційне збагачення вугільного дріб’язку.

Наукові роботи викладачів металургійного факультету були направлені на вдосконалення технології й обладнання металургійного виробництва. Вони досліджували стійкість вогнетривів у доменних печах і вплив агломерату на їх роботу, спікання різноманітної шихти у завислому стані та інші актуальні для виробництва теми.

Важливе народногосподарське значення мали науково-дослідні роботи проф. І. Є. Коробчанського і групи його аспірантів. Ними розроблено проект підземної газифікації, на підставі якого було створено вперше у світі нову галузь промисловості — підземну газифікацію вугілля. За цю роботу її виконавці були удостоєні Державної премії СРСР. Під керівництвом проф. І. Є. Коробчанського для коксохімічної промисловості було розв’язано питання про збільшення виходу і поліпшення якості хімічних продуктів коксування шляхом їх охолодження у підсклепінному просторі коксових камер різними методами, а також вирішено проблеми вдосконалення процесів і апаратів коксохімічного виробництва, поглинання бензолу зі зворотного коксового газу твердими абсорбентами.

Обсяг науково-дослідних робіт рік від року зростав. Інститут надавав повсякденну допомогу підприємствам. Із деякими з них було встановлено шефські зв’язки, укладено угоди, що сприяло раціоналізації виробництва, підвищенню продуктивності праці.

У другій половині 1930-х років широкого розповсюдження набув стаханівський рух, впроваджувалися передові методи праці. Наукові співробітники індустріального інституту вивчали роботу передовиків виробництва, вносили відповідні зміни в навчальні курси, знайомили студентів із новими методами вуглевидобутку. Під керівництвом викладачів студенти виїжджали на підприємства й у виробничих умовах аналізували передові методи праці. На підставі зібраних матеріалів розроблялися рекомендації щодо використання прогресивних форм організації вугільних підприємств, видавалися популярні брошури, за якими навчалися робітники. Тільки за 1935 р. науковцями інституту було підготовлено 16 брошур і статей, присвячених новим методам роботи.

Перший навчальний корпус, 1940 р.

Викладачі брали активну участь у галузевих конференціях із розробки нових виробничих нормативів, впровадження передової організації виробництва. Наприкінці березня 1940 р. відбулася технічна конференція з організації циклічної роботи на шахтах, де виступав доц. С. А. Чумак з доповіддю про використання механізмів на шахтах. Доц. Р. А. Бежок поінформував про нові форми організації праці в очисних вибоях крутих пластів. У липні 1940 р. в інституті проходила конференція з питань проходження і ремонту підготовчих виробок та зміцнення покрівлі, організована інженерно-технічним товариством спільно з комбінатом «Сталінвугілля». В роботі конференції взяли участь академіки О. М. Терпігорєв та О. О. Скочинський.

Кафедри інституту надавали допомогу виробництву із впровадження раціоналізаторських пропозицій і винаходів. Так на багатьох шахтах Донбасу ввели запропоновану проф. С. С. Герчиковим поточно-ланцюгову організацію праці в механізованому вибої. Великий ефект дала пропозиція проф. В. С. Крима про скорочення часу і витрат при відборі проб кам’яного вугілля для аналізу.

Наукові співробітники кафедр гірничих спеціальностей постійно брали участь у роботі громадського огляду стану комплексної механізації і використання механічного обладнання на шахтах Донбасу, зокрема на шахтах № 1 ім. Челюскінців тресту «Сталінвугілля» і «Новомушкетівська» тресту «Будьоноввугілля». Вони аналізували причини низького коефіцієнта використання машин, вивчали роботу кожної дільниці окремо, розробляли конкретні заходи щодо усунення недоліків в організації виробництва, вносили пропозиції для раціонального використання механізмів і зростання продуктивності праці. Раціоналізаторські пропозиції виробничих бригад обговорювалися за участю науковців на технічних нарадах шахт, на засіданнях науково-технічних товариств і лише після цього впроваджувалися у виробництво.

Кафедри інституту проводили на підприємствах технічні експертизи, консультації з економічних, організаційних, виробничих питань. Наприклад, у 1939–1940 рр. було проведено 159 консультацій у гірничій промисловості, 72 — на металургійних підприємствах, 27 — на коксохімічних; 46 експертиз підготували гірники інституту, 14 — металурги, вісім — хіміки. До участі в цій роботі було залучено 175 студентів старших курсів.

Викладачі інституту, нагороджені орденами і медалями з нагоди 20-ї річниці ДІІ.
Прийом у Кремлі, 1941 р.

Тісний зв’язок інституту з виробництвом сприяв підвищенню рівня навчального процесу з урахуванням вимог промисловості. У цій роботі активну участь брали студенти. В інституті вони не лише отримували теоретичні знання, а й навчалися використовувати їх на практиці. Важливим чинником у цьому процесі була участь у студентській науковій діяльності, розробка актуальних теоретичних і виробничих питань у науково-технічних гуртках.

У 1935–1936 навчальному році в наукових гуртках, які були організовані для всіх спеціальностей, працювало понад 500 студентів. Вони підготували й обговорили понад 100 доповідей. У наступному навчальному році на вуглехімічному факультеті науково-дослідною роботою займалися 24 студенти, на металургійному — 68, на гірничому — 76. На студентській науково-технічній конференції, яка проводилася цього ж року, було заслухано й обговорено 18 доповідей.

Органічне поєднання в навчальному процесі теорії і практики сприяло підготовці цілком досвідчених фахівців. Накопичені за роки навчання знання вони використовували під час розробки дипломних робіт. Багато з них були виконані з актуальних питань виробництва і впроваджувалися на підприємствах. Студент П. Мильковецький, наприклад, підготував дипломний проект на тему «Система розробок крутопадаючих пластів». Запропоновану ним систему розробок було визнано виробничою, її почали використовувати на шахтах комбінату «Ворошиловградвугілля», що сприяло підвищенню продуктивності праці. Студент А. Єфімочкін запропонував оригінальну конструкцію механічного пересування кріплення лав і виготовив дослідний зразок. Студент В. Овчинников розробив конструкцію скреперного навантажувача породи, за допомогою якого було досягнуто значного підвищення швидкості проходки й зростання продуктивності праці. С. Коропов розробив генератор мартенівської печі, а випускник інституту Д. Тимошенко — ескіз оригінальної Сіменс-мартенівської печі висококонденційного палива рекуперативно-регенераційного типу. Використання цього проекту підвищувало коефіцієнт корисної дії і знижувало споживання палива. Проект було направлено на металургійну раду Головного управління металургійної промисловості НКВП СРСР, яка його ухвалила і рекомендувала впровадити у виробництво.

Деякі студенти не лише розробляли теоретичні проекти, а й реалізовували їх на практиці. Так студент індустріального інституту С. Флусс спроектував, а після цього на заводі створив навантажувально-розвантажувальну машину, випробування якої у промислових умовах підтвердили її високу єфективність. Машина мала просту конструкцію, була легкою в керуванні, характеризувалася високою маневреністю, всі процеси роботи було механізовано. За розпорядженням Наркомату СРСР випускати її було доручено Харківському заводові «Світло шахтаря».

Доволі насиченим було й позааудиторне життя студентів. Широко розгорнулася робота спортивного товариства, яке мало у своєму розпорядженні стадіон, великий фізкультурний зал, лижно-ковзанярську базу, автомотовелотрек, три стрілецьких тири й інші спортивні споруди. Працювали численні спортивні секції, спортсмени інституту брали участь у велопробігах, легкоатлетичних і лижних кросах. Було створено школи пілотів, автомобілістів і мотоциклістів, зв’язку, радіолюбителів-короткохвильовиків тощо. Протягом 1939–1940 навчального року в них було підготовлено 45 парашутистів, 58 водіїв машин, 66 зв’язківців, 64 снайпери, 52 кулеметники.

За перші два десятиріччя свого існування Донецький індустріальний інститут підготував близько 4300 інженерів. Багато з них стали новаторами виробництва, керівниками шахт, заводів, науково-дослідних і проектних інститутів. За ці роки в інституті було створено міцну матеріально-технічну базу, підготовлено кваліфіковані кадри викладачів, накопичено достатній досвід навчально-методичної, виховної і науково-дослідної роботи.

У 1941 р. громадськість Донбасу відзначила 20-річний ювілей Донецького індустріального інституту. Враховуючи заслуги вищого навчального закладу в підготовці кваліфікованих інженерно-технічних кадрів для вугільної та інших галузей народного господарства, Президія Верховної Ради СРСР нагородила інститут орденом Трудового Червоного Прапора.

За багаторічну невтомну працю орденами і медалями було нагороджено групу викладачів, серед яких — І. М. Пугач, В. І. Бєлов, Г. С. Абрамов, К. С. Борисенко, Л. М. Золотарьова, С. І. Євстратов, О. М. Найдиш, М. Н. Стрілець, П. Я. Таранов, О. М. Первушин, С. М. Барановський, П. С. Кучеров, Л. Т. Левін, В. Г. Гейєр, Г. П. Пронченко. Така висока оцінка роботи численного колективу стала джерелом нових творчих успіхів професорів, викладачів, співробітників, студентів інституту. Удосконалюючи майстерність, учені працювали над новими науковими розробками. Колектив інституту накреслив нові плани для вдосконалення підготовки інженерних кадрів, але здійснити їх судилося значно пізніше.