ВІД МИНУЛОГО ДО СЬОГОДЕННЯ:
історичний шлях у 100 років

Сільськогосподарський факультет при Кам’янець-Подільському державному українському університеті (1919–1920 рр.)

На початку ХХ ст. Кам’янець-Подільський став одним із осередків національно-визвольної боротьби українського народу, відбулося пробудження національної свідомості в Україні, яке призвело до Української революції 1917–1921 рр. та утворення незалежної Української держави.

У 1919 р. Кам’янець деякий час був столицею Української Народної Республіки. У місті перебували видатні діячі української революції: Михайло Грушевський, Ісаак Мазепа, Симон Петлюра, Євген Петрушевич, Іван Огієнко, Олімпіада Пащенко, Софія Русова та ін.

ОГІЄНКО
Іван Іванович
ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету
ВАСИЛЕНКО
Микола Прокопович
Міністр народної освіти та мистецтв Української держави
СКОРОПАДСЬКИЙ
Павло Петрович
Гетьман всієї України

У місті працювала чи не найбільша громадська організація товариства «Просвіта».

У 1919 р. в головному корпусі Подільської духовної семінарії (нині — корпус № 1 ПДАТУ) містилася чи не найбільша в УНР «Експедиція заготовок державних паперів», де друкували українські гроші.

Революція відкривала великі можливості для розвитку української науки, освіти і культури. Найвизначніших успіхів у цій справі досяг гетьманський уряд Павла Скоропадського. Прийшовши до влади, Павло Скоропадський проводив внутрішню і зовнішню політику з метою зміцнення української державності. За короткий час існування Української держави (29 квітня — 14 грудня 1918 р.) відбулися суттєві зміни в культурно-освітній сфері. Зокрема, завдяки старанням гетьманського уряду було відкрито два українські державні університети: 17 серпня 1918 р. — в Києві, а 22 жовтня цього ж року — в Кам’янці-Подільському.

Кам’янець-Подільський державний український університет — це перший національний вищий навчальний заклад, який створено власними силами незалежної Української держави. Ідея заснування в Кам’янці на Поділлі університету виникла восени 1917 р. і належала трьом видатним діячам краю: О. М. Пащенко (голова Кам’янецької повітової земської управи), О. П. Шульмінському (голова Кам’янецької міської управи) та К. Г. Солусі (голова Подільської губернської організації «Просвіта»). Близьке географічне положення до Західної України (Галичина) і сусідньої Бессарабії «…буде, з одного боку, мати великий вплив на ці країни, а з другого боку, притягне свіжі наукові сили і тамошню молодь». Крім того, університет повинен бути «… плотом української культури на Західному рубежі України проти натиску культур Польської та Німецької».

Після поїздки делегації з Кам’янця-Подільського до Києва 15 січня Кам’янецька міська дума обрала університетську комісію, якій належало опікуватися питанням відкриття університету. Реальну роботу комісія розпочала лише 15 березня 1918 р., коли зі столиці повернулася друга делегація міської думи і місцевої «Просвіти». Тоді ж було порушено питання про виділення приміщення для університету та його фінансування.

22 березня 1918 р. до Кам’янця-Подільського, за дорученням Міністерства освіти УНР, прибула делегація від Київського народного університету. У складі делегації був професор Іван Огієнко, який невдовзі став першим ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету (1918–1920).

Очолювана Іваном Огієнком делегація вивчила питання про можливість відкриття українського державного університету в Кам’янці-Подільському. Після гетьманського перевороту університетська комісія направила на початку травня 1918 р. до новоствореного Міністерства освіти та мистецтв делегацію з п’яти осіб. Міністрові Миколі Василенку передали документи, які свідчили про готовність міста й губернського земства асигнувати на відкриття університету 2 млн. крб., а також виділити йому 100 десятин землі і два будинки. Додатками документів були плани землі та списки майна. Питання про створення українського державного університету розглядала комісія з будівництва вищих шкіл України при Міністерстві освіти та мистецтв України, яку очолював акад. Володимир Вернадський.

Комісія спочатку схилялася до думки відкрити в Кам’янці-Подільському філію Київського народного університету, однак 19 травня 1918 р. Іван Огієнко виступив на засіданні комісії і довів необхідність відкриття в Кам’янці-Подільському повноцінного університетського закладу. Комісія погодилася з думкою Івана Огієнка і 22 травня 1918 р. міністр освіти та мистецтв Микола Василенко призначив його в. о. ректора Кам’янець-Подільського державного українського університету.

17 серпня 1918 р. Павло Скоропадський підписав закон про заснування Кам’янець-Подільського державного університету. У грамоті гетьмана від 21 серпня 1918 р. з нагоди відкриття закладу підкреслено: «.. бажаємо аби цей Університет, сприяючи широкому відродженню нашої національної культури, виявив усі творчі сили багатого духом та здібностями Українського народу».

Професорсько-викладацький склад навчального закладу переважно формувався на основі вчених Катеринослава, Києва, Ніжина, Одеси, Харкова та інших міст України.

Очевидці засвідчують, що відкриття Кам’янець-Подільського державного українського університету, яке відбулося 22 жовтня 1918 р., перетворилося на справжнє національне свято. «Цілий день, — згадував Іван Огієнко, — у місті небувалий рух. Люди вітають один одного зі Святом Культури й цілуються, як на Великдень. Старші плакали від радості».

У день відкриття університету вийшла одноденна газета «Свято Поділля», у якій опубліковано біографію Івана Огієнка, довідки про перших викладачів, а також вірш видатного українського байкаря Микити Годованця, присвячений цій визначній події в культурному житті краю:

Народу рідному — усе!

На жертовник святого діла.

Нехай з нас кожен принесе

Огонь душі і силу тіла.

      Найкращим жертвуючи всім

      Народу рідному своєму,

      Тяжким трудом, життям своїм

      Щасливу доленьку скуємо.

І наш нещасний, бідний край,

Зруйнований, стемнілий вкрай

Неначе травень, зацвіте.

А люд, зневажений одвіку,

Себе відчує чоловіком

І слави нам вінок сплете.

ГЕРАЩЕНКО
Микола Тимофійович
(1886–1963)
професор
БАЧИНСЬКИЙ
Сергій Васильович
(1879–1941)
приват-доцент

У складі університету функціонували п’ять факультетів: історико-філологічний, фізико-математичний, сільськогосподарський, богословський, правничий. При університеті діяла українська гімназія.

Упродовж 1919–1920 рр., коли Кам’янець-Подільський був тимчасовим державним і політичним центром Української Народної Республіки, університет відчував матеріальну і моральну підтримку з боку голови Директорії Симона Петлюри та членів уряду. Його відвідували визначні галицькі політичні та громадські діячі: Євген Петрушевич, Кость Левицький та ін.

Студентський контингент презентував Поділля, Галичину, Слобожанщину, Степову Україну, Бессарабію, Чернігівщину, Волинь, Полісся і навіть Московську губернію та Прибалтику.

За соціальним походженням найбільший відсоток студентів складали селяни. Далі були вихідці з духовенства, ремісників та вчителів.

Перші заняття в університеті стартували лише в листопаді 1918 р., що пов’язане з гострою нестачею професорсько-викладацьких кадрів.

На підставі Закону Директорії від 5 січня 1919 р. про визнання української мови державною, 5 лютого 1919 р. Міністерство освіти УНР видало розпорядження, щоб усі заліки та іспити складали лише українською мовою. На всіх факультетах університету, крім історико-філологічного, протягом першого навчального року передбачалося обов’язкове вивчення українознавчих дисциплін («Історія України», «Українська мова», «Українська література», «Географія України»).

ПОЛОНСЬКИЙ
Олекса Миколайович
(1884–?)
професор
БУЧИНСЬКИЙ
Петро Миколайович
(1852–1927)
професор
ГАМОРАК
Нестор Теодорович
(1892–1937)
приват-доцент

Одним із найбільших факультетів був сільськогосподарський. В офіційному листі від 12 березня 1918 р., направленому Кам’янець-Подільським товариством «Просвіта» на ім’я міністра освіти УНР В’ячеслава Прокоповича про необхідність відкриття університету, підкреслювалося, що Кам’янеччина має здоровий клімат, багату гарну природу, яку можна використати для агрономічних і селекційних закладів.

Значну роль у відкритті сільськогосподарського факультету відіграв ректор університету Іван Огієнко. З січня до травня 1919 р., обіймаючи посаду міністра освіти та віросповідань в уряді УНР, він став ініціатором закону про відкриття сільськогосподарського факультету при Кам’янець-Подільському державному українському університеті.

Закон про відкриття сільськогосподарського факультету в складі Кам’янець-Подільського університету було підготовлено 1 квітня 1919 р. Держава виділяла для нового факультету 992 033 грн. Після завершення навчання випускники отримували диплом агронома. 9 квітня 1919 р. цей закон затвердив Уряд Української Народної Республіки.

На факультеті передбачалося створити чотири відділи: агрономічний, рослинництва, садівництва і городництва, скотарства.

Влітку 1919 р. під керівництвом ректора Івана Огієнка та приват-доцента Сергія Бачинського розпочалася робота зі створення сільськогосподарського факультету. Незважаючи на те, що цей рік був надзвичайно важким для України, адже відбувалася жорстока боротьба за владу, сільськогосподарський факультет відкрили. Про це повідомив ректор на першому засіданні Ради факультету, що вібулося 16 липня 1919 р.

6 серпня 1919 р. деканом факультету та головою Ради факультету одноголосно обрали справжнього патріота України приват-доцента Сергія Бачинського.

Після остаточної перемоги більшовиків, у 1921 р. Сергій Бачинський емігрував до Польщі. Проживаючи у Східній Галичині, боровся за незалежність України. В лютому 1940 р. його заарештували працівники НКВС, а 22 червня 1941 р. розстріляли.

У липні 1920 р., за кілька днів перед приходом більшовиків, на посаду декана обрали професора Миколу Геращенка. Новий декан мав медичну освіту. Він закінчив Харківський університет, був високоерудованою людиною, володів німецькою та французькою мовами.

Сільськогосподарський факультет Микола Геращенко очолював до кінця його функціонування при університеті й реорганізації навчального закладу в 1921 р. Лише з 14 вересня до 14 листопада 1920 р. через хворобу декана його обов’язки тимчасово виконував Василь Храневич. Крім того, з липня 1920 р. до лютого 1921 р., у зв’язку з еміграцією Івана Огієнка та хворобою проректора Михайла Хведоріва, Микола Геращенко виконував обов’язки ректора університету.

Активну роль у становленні факультету відіграли: професор Петро Бучинський, приват-доценти Іван Архипенко, Олександр Бачинський, Олекса Полонський, Нестор Гаморак, Іван Олійник та ін.

Найбільш авторитетним у викладацькому колективі був Петро Бучинський — відомий учений-зоолог, заслужений професор, який очолював наукове товариство природодослідників, брав активну участь в організації Кам’янець-Подільського державного українського університету. На викладацькій роботі вчений працював до кінця свого життя. Високим професіоналізмом відзначався приват-доцент, ботанік, випускник природничого відділу філософського факультету Віденського університету Нестор Гаморак.

Він народився 9 березня 1892 р. в с. Стрільче Городенківського повіту (нині — Городенківський район Івано-Франківської області). У листопаді 1916 р. його було мобілізовано до австрійської армії. У період революційних подій в Західній Україні Нестор Гаморак з січня до липня 1919 р. працював у Державному секретаріаті-уряді Західноукраїнської Народної Республіки.

Він 2 серпня 1919 р. призначений на посаду приват-доцента з фізіології рослин у Кам’янець-Подільському державному українському університеті. У 1931 р., на запрошення акад. Всеукраїнської академії наук Миколи Холодного, Нестор Гаморак переїхав до Києва, де працював у Інституті народної освіти завідувачем кафедри та очолював відділ фізіології зазначеної академії. У грудні 1932 р. його безпідставно було заарештовано, а в 1937 р. — розстріляно.

Учень Нестора Гаморака, Михайло Круцкевич, у 50–70-х рр. ХХ ст. був одним із найкращих ботаніків Поділля і працював старшим викладачем у Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті.

«Основи мистецтва» на факультеті викладав Юхим Сіцінський — відомий археолог, історик, етнограф, музеєзнавець Поділля. Він залишив понад 180 опублікованих праць з історичного краєзнавства Поділля.

«Загальне землезнавство» та «Економічну географію України» доручили викладати відомому краєзнавцю України, випускнику географічного факультету Львівського університету Володимиру Гериновичу. Він брав активну участь у революційних подіях на Західній Україні, зокрема працював референтом із питань народної освіти у Президента ЗУНР Євгена Петрушевича. З липня 1919 р. обіймав посаду приват-доцента кафедри географії Кам’янець-Подільського державного українського університету. З 1921 до 1931 р. Володимир Геринович — професор Кам’янець-Подільського інституту народної освіти. Багато займався вивченням природи Поділля. Окрім Кам’янця-Подільського, викладав у вищих навчальних закладах Харкова та Москви. У грудні 1932 р. його було несподівано заарештовано. Більше як десять років Володимир Геринович відбував незаслужене покарання у виправно-трудовому таборі. У повоєнний час він звільнився і мешкав на малій Батьківщині, Галичині. У 1989 р. був реабілітований.

ІВАНИЦЬКИЙ
Борис Георгійович
(1878–1953)
професор,
міністр рільництва УНР (1920)

Викладання «Фізики» забезпечував професор Андрій Маліновський. Вищу освіту здобув у Київському університеті Святого Володимира, а також у вищих школах німецьких міст Гайдельберга і Мюнхена. Повернувшись на Батьківщину, працював над магістерською дисертацією, а 17 січня 1919 р. його призначено екстраординарним професором кафедри фізики Кам’янець-Подільського державного українського університету. Пізніше, за радянських часів, з 1923 р. він був керівником і професором кафедри фізики Дніпропетровського гірничого інституту, завідувачем секції фізики науково-дослідної кафедри електронної хімії. Сформував наукову школу, яка займалася питаннями електронної теорії металів і фізики горіння та вибухів. Організатор Дніпропетровської філії Українського фізико-технічного інституту (1931), а також Дніпропетровського фізико-технічного інституту (1932), завідувач відділу фізики горіння та вибухів у ДФТІ. 12 червня 1937 р. арештований за безпідставним обвинуваченням як ворог народу та член фашистсько-терористичної організації. 18 вересня 1937 р. розстріляний. Повністю реабілітований у 1957 р.

«Історію України» на сільськогосподарському факультеті викладав декан богословського факультету, професор Василь Біднов.

З 1919 до 1920 р. курс лісівництва викладав Борис Іваницький. Одночасно він займався адміністративною роботою (в. о. помічника міністра земельних справ УНР, а в 1920 р. був міністром рільництва). Після встановлення радянської влади емігрував до Чехословаччини, де став одним із ініціаторів створення у 1922 р. Української господарської академії у Подебрадах. Із 1935 до 1944 р. обіймав різні посади в Польщі та Львові, а з 1945 до 1952 р. — професор Українського технічно-господарського інституту в Регенсбурзі (Німеччина). З 1947 до 1952 р. був ректором цього інституту. Помер Борис Іваницький у США.

Приміщенням факультету став будинок колишнього двокласного парафіяльного жіночого училища, розташований на вул. Лагерній, 23 (нині — один із корпусів Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, розміщений на вул. Гагаріна). Надалі планувалося будівництво спеціального приміщення. Незважаючи на фінансові труднощі, матеріальна база факультету стараннями Правління університету розширювалася. У лютому 1920 р. воно придбало у власність садибу покійного царського генерала Петра Осавулова, де розмістився помологічний відділ сільськогосподарського факультету.

Склад Директорії Української Народної Республіки в другій половині 1919 р. Зліва направо: А. Макаренко, Ф. Швець, С. Петлюра. Кам’янець-Подільський

Згідно з Постановою Ради професорів університету, відкриття сільськогосподарського факультету відбулося в день святкування річниці університету — 22 жовтня 1919 р. На урочистому засіданні Ради професорів університету виступив прем’єр-міністр уряду УНР Ісаак Мазепа, був присутній головний отаман УНР Симон Петлюра.

Відкриття факультету мало вагоме значення, адже розпочата в Україні велика земельна реформа, яку проводила Директорія, потребувала більшої кількості фахівців з сільськогосподарською освітою.

Сільськогосподарський факультет дуже швидко завоював популярність серед молоді. 21 вересня 1919 р. газета «Трудова громада» (м. Кам’янець-Подільський) повідомляла, що станом на 18 вересня 1919 р. до університету було подано 578 прохань, зокрема на с.-г. факультет — 171, що складало 30% від загальної кількості заяв.

У літні семестри студенти сільськогосподарського факультету проходили практику. Лише тоді, коли студент прослухав передбачені лекції, виконав практичні завдання та склав відповідні іспити (оцінки за них не виставляли, а лише відзначали — «склав» чи «не склав», згодом — «витримав» чи «не витримав»), декан факультету зараховував йому семестр. Кожному студенту видавали студентську книжку, де зазначали предмети, на які він записався, завізовували складені заліки та іспити. Скарбник університету відзначав сплату внесків за право на навчання. Заліки та іспити проводили після закінчення читання відповідних курсів. Екзаменаційна сесія тривала кілька місяців. Неодноразово іспити доводилося переносити через об’єктивні причини, насамперед через відсутність літератури. Саме така ситуація склалася в березні 1920 р. на сільськогосподарському факультеті. У зв’язку з тим, що тексти лекцій викладачів не були надруковані, факультетська студентська рада стверджувала, що «студенти (йшлося про 229 осіб) не можуть скласти іспити», а тому вважала за доцільне змінити час сесії і направити двох своїх представників до Львова і Кракова для придбання необхідної літератури.

У 1919–1920 н. р. на сільськогосподарський факультет зарахували 235 осіб. Але через складнощі громадянської війни регулярно відвідували заняття 100 студентів. Вони були розподілені на п’ять академічних груп.

Усі навчальні програми дисциплін розробляли викладачі, а потім затверджували на факультетській раді.

Навчальний процес на факультеті забезпечували п’ять спеціальних кафедр і п’ять кафедр фізико-математичного циклу.

На факультеті встановлено посеместрове навчання. Перший семестр тривав з 10 жовтня до 28 грудня 1919 р., другий розпочинався наприкінці січня 1920 р., а третій продовжувався з 2 червня по 1 жовтня 1920 р.

Значну увагу надавали формуванню бібліотечного фонду, забезпеченню студентів навчальною і науковою літературою. З цією метою майже кожному викладачеві, який їхав у відрядження до наукових центрів України чи лікуватися за кордон, виділяли кошти для придбання книг.

На сільськогосподарському факультеті проводили науково-дослідну роботу. Досліди проводили на зразковому городі, розташованому в с. Панівцях.

За редакцією ректора університету Івана Огієнка вийшло в світ п’ять томів «Записок Кам’янець-Подільського державного українського університету» (1919–1920 рр.), у яких опублікували праці викладачів сільськогосподарського факультету. У грудні 1919 р. на факультеті почав функціонувати студентський науковий гурток. Наукові спостереження за кліматичними явищами Поділля проводили на метеорологічній станції, яка діяла на факультеті з березня 1920 р. Завідував станцією приват-доцент Сергій Бачинський.

Приміщення, в якому знаходився с.-г. факультет Кам’янець-Подільського державного українського університету

На факультеті функціонувала механічна майстерня, яка обслуговувала кабінет сільськогосподарської механіки, здійснювала необхідний ремонт сільськогосподарських машин, інвентарю городу й кабінетів факультету. Закладено парник городніх рослин і квітів.

Факультет потребував нових приміщень. На засіданні Ради факультету з вересня 1919 р. було розглянуто проект будівництва приміщень для факультету. Зокрема, рекомендовано звести окремий будинок для сільськогосподарського музею, кафедру загального та приватного тваринництва, ґрунтознавства, сільськогосподарської статистики та економіки, землемірної справи, кооперації, суспільної агрономії.

В іншій новобудові мали розміститися кафедри садівництва, городництва, лісівництва. Кафедри технології, меліорації, сільськогосподарської механіки хотіли розташувати в головному корпусі факультету. Окремі будинки планували відвести під тваринницьку ферму і метеостанцію.

Мав факультет і власне земельне господарство, яким завідував спочатку Георгій Сікора, а згодом — Юрій Підкуй-Муха. Продукти із земельного господарства використовували для потреб університетського колективу і постачали до студентської їдальні.

Викладачі факультету брали участь у популяризації сільськогосподарських знань серед населення. У січні 1920 р. агрономічний відділ Подільської губернської народної управи організував цикл лекцій із сільського господарства для мешканців Кам’янця-Подільського. У другій половині 1920 р. планувалося викладання землемірних курсів.

Сільськогосподарський факультет фінансувався університетом. При ньому існувала студентська трудова артіль. Вона використовувала університетську землю, що приносило прибутки. Зокрема, під городи було виділено 25 десятин землі, де вирощували овочі для університетської їдальні. Її послугами користувалися не тільки студенти, а й викладачі та співробітники університету.

Після 16 листопада 1920 р., коли в місті остаточно утвердилася радянська влада, університет продовжував функціонувати. Дітище українського національного відродження — Кам’янець-Подільський державний український університет, який відповідав духові й потребам молодої незалежної Української держави, був надійним культурно-просвітнім осередком як Поділля, так і всієї України. Університет поширював серед населення наукові знання, виховував студентів у патріотичному дусі.

Відкриття сільськогосподарського факультету в 1919 р. мало величезне значення для молодої Української держави. За півтора року існування факультету було зроблено серйозні кроки до створення потужної наукової, навчальної, методичної і дослідної бази підготовки спеціалістів для аграрного сектору української економіки: сформовано якісний склад викладацьких кафедр, серед яких були відомі науковці, набрано для фахової підготовки майже 450 юнаків і дівчат, які за складних життєвих умов наполегливо здобували вищу сільськогосподарську освіту. Молодь жила цікавим національно-культурним життям, не залишалася байдужою до державно-політичних процесів у країні. Завдяки ефективній діяльності колективу факультету в 1921 р. стало можливим створення окремого сільськогосподарського інституту.

Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут (1921–1930 рр.)

На початку 20-х років ХХ ст. в Радянській Україні не вистачало спеціалістів, які мали вищу та середню спеціальну освіту, особливо не вистачало таких фахівців у сільському господарстві. З 3000 спеціалістів, які працювали в сільському господарстві, лише 54% мали вищу і середню спеціальну освіту.

Згідно з Рішенням колегії Укрголовпрофосвіти від 26 лютого 1921 р. про реорганізацію інституту теоретичних наук у два самостійні навчальні заклади — інститут народної освіти та сільськогосподарський інститут — цей процес мав завершитися до 1 червня 1921 р.

Подільська духовна семінарія, яка була ліквідована більшовиками (поч. ХХ ст.)

19 березня 1921 р. Рада сільськогосподарського факультету, розглянувши зазначене питання, ухвалила: вважати сільськогосподарський інститут юридичною особою зі всіма правами вищої школи.

Спочатку інститут розташовувався у приміщенні колишнього сільськогосподарського факультету університету. Але вже в лютому-березні 1921 р. міська влада передала в розпорядження закладу ще п’ять будинків. Під дослідне поле виділили колишній архієрейський хутір біля с. Мукша площею 78 десятин. Восени 1921 р. інститутові передали будівлі колишньої Подільської духовної семінарії, яка була ліквідована більшовиками наприкінці 1920 р. Із 1921–1922 рр. саме тут почали проводити заняття для студентів. Проте ці будинки постраждали від революційних подій, тому потребували негайного ремонту.

Із того часу цілий комплекс будівель, які складали (й складають досі) окремий квартал т. зв. «Нового плану» Кам’янця-Подільського, входить до складу сучасного ПДАТУ та становить 1-й, 2-й, 3-й і 4-й корпуси університету.

Особливе місце в комплексі належить 1-му корпусу, де розміщувалась сама семінарія. Її будували кілька років. Триповерхова будівля семінарії стала першою великою будівлею «Нового плану» і довгий час залишалась одним із найвищих будинків у місті. З нього відкривався дуже гарний вид на Старе місто. Тут не було тісноти та гамору, що заважають навчанню.

Урочисте відкриття семінарії відбулось 26 вересня 1865 р. — у день релігійного свята Іоанна Богослова, в честь якого була названа і семінарська церква.

При семінарії діяло Св. Іоанно-Предтеченське братство (1881 р.), яке допомагало дітям із збіднілих родин та дітям-сиротам. 27 лютого 1887 р. при ПДС відкрили щоденну початкову школу, яка змінила недільну.

ЧУГАЙ
Віктор Петрович
(1928–1930)
ректор
ДОНСЬКИЙ
Федір Іванович
(1926–1928)
ректор
БАЄР
Микола Миколайович
(1921–1926)
ректор

Як свідчать документи, для багатьох батьків, діти яких навчались у Подільській духовній семінарії, плата за навчання була досить велика (50–100 руб.) і не завжди посильною. Часто допомогу таким дітям надавали благодійні та громадські організації, а також приватні особи.

В умовах Першої світової війни в Кам’янці-Подільському досить гостро стояло питання розміщення військ, організації шпиталів для хворих і поранених солдатів. Для його розв’язання використовували приміщення насамперед навчальних закладів міста, що негативно позначалося на їх роботі. Вже в березні 1915 р. єпископ Подільський і Брацлавський на прохання міського голови дав згоду на розміщення в будинку семінарії російських військ. Через це довелося відпустити учнів перших п’яти класів на літні канікули, шестикласники продовжували заняття, оскільки їм належало складати випускні іспити. Випускників, які навчалися за кошти держави перевели на приватні квартири.

У 1917–1918 навчальному році в Подільській духовній семінарії навчалося 530 учнів. З приходом до влади гетьмана Скоропадського Міністерство освіти та мистецтв доклало багато зусиль для того, щоб прискорити процес українізації середніх шкіл, зокрема духовних. У серпні 1918 р. було прийнято відповідний закон.

Джерела дають змогу встановити склад педагогічного колективу семінарії на початку 1920 р. Тут працювало 17 осіб: в. о. ректора семінарії, інспектор М. Соколов, виконувач обов’язків інспектора семінарії Д. Нагойний, вчителі: І. Ястребцов, Н. Пограницький, В. Левитський, М. Георгієвський, О. Красковський, О.Крилов, О. Кільчевський, архімандрит Валеріян, В. Капустін, М. Курневич, О. Третинський, Х. Леценіус, П. Пономарів, Д. Михайлов, Ю.Баулін, помічники інспектора П. Кибардин і М. Богацький. До засідання педагогічної ради запрошували представників єпархіального духовенства протоієреїв К. Стиранкевича й А. Розумовського.

У вересні 1920 р. тут навчалося 433 учні. Відповідно до закону УНР від 2 липня 1920 р. «Про перетворення шкіл духовного відомства в загальноосвітні і підпорядкування їх Міністерству народної освіти», перші чотири класи духовних семінарій перетворювалися в загальноосвітні школи і підпорядковувалися відтепер МНО. Але незабаром влада перетворила Подільську духовну семінарію у світську школу. Педрада сформувала новий адміністративний апарат. Головою педради обрали Д. Нагнойного, секретарем М. Курневича. Враховуючи те, що в колишній семінарії вчилися переважно діти селян, вирішили назвати нову школу: «Кам’янець-Подільською селянською хлоп’ячою гімназією третього ступеня».

Подільська семінарія підготувала багатьох відомих українських патріотів. Тут свого часу викладав один із керівників Ради народних міністрів УНР В. Чехівський, навчались голова Ради народних міністрів УНР В. Голубович, видатний український композитор В. Леонтович, відомий борець за незалежність України В. Приходько, кілька майбутніх членів Центральної Ради.

Окрім приміщень колишньої семінарії, на 1 серпня 1924 р. органами влади інституту було передано в пільгове користування майже 500 дес. орних земель та 120 дес. садів з городами в районі міста. Інституту належали контрольно-насіннєва та метеорологічна станції, плодовий розсадник, дослідна ферма, дендропарк у с. Михайлівка (нинішній Дунаєвецький район).

З 1924 до 1927 р. інституту було виділено 30 000 крб для ремонту приміщень. Але, за свідченням ректора інституту Миколи Баєра, державних асигнувань не вистачало, оскільки вони складали 15% необхідної суми для ремонту. Незважаючи на це, виділені державою кошти дали можливість провести ремонт аудиторій і кабінетів.

В інституті функціонував зоологічний та мінералогічний музеї. Поновлювали інститутську бібліотеку, яку формували переважно з націоналізованих радянською владою книг, зокрема з колишньої духовної семінарії. Значна роль у формуванні книжкових фондів належала голові бібліотечної комісії, професору Миколі Геращенку.

Від бібліотекарів вимагали знання іноземних мов. Наприклад, в окружній газеті «Червоний кордон» від 23 квітня 1925 р. було розміщено оголошення про конкурс на посаду бібліотекаря Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту. Претендент повинен був мати агрономічну освіту, знати німецьку мову, вміти читати й писати французькою і англійською мовами.

На зміцнення та розширення матеріальної бази інституту позитивно впливало те, що Кам’янець-Подільський був прикордонним містом. З огляду на це, сільськогосподарський інститут вважався «форпостом соціалістичної аграрної культури» на західному кордоні. Тому безпосередньо допомогу вишу надавали відомі партійні та радянські діячі республіки.

У 1922 р., на честь п’ятої річниці Жовтневої революції, ВНЗ було присвоєно ім’я Карла Маркса. Зважаючи на близькість кордону, він вважався мілітаризованим. З 16 квітня до 12 травня 1921 р. Раду інституту очолював професор Микола Геращенко. Потім було запроваджено посаду ректора. З травня до жовтня 1921 р. інститут очолював професор Олександр Полонський, який став його першим ректором. Надалі інститутом керували: професори Микола Баєр (1921–1926), Федір Донський (1926–1928), Віктор Чугай (1929–1930). Проректорами інституту за роки його існування працювали: професори Сергій Городецький, Василь Храневич; доценти Сергій Назарович, Володимир Васильєв. Окрім них, великий внесок у становлення та зміцнення вишу зробили: професор Нестор Гаморак, Олександр Мельник, Іван Олійник, Сергій Плюйко та ін.


Перший випуск агрономів, 1924 р.

Онук Миколи Баєра, Андрій Костянтинович Гейм, відомий учений, лауреат Нобелівської премії з фізики 2010 р., яку він отримав за експерименти з двовимірним матеріалом графеном.

Наприкінці 1926 р. ректором СГІ призначено члена КП(б)У Федора Донського.

Спочатку в інституті був лише агрономічний факультет, а в 1928 р. відкрито зоотехнічний.

Агрономічний факультет готував агрономів-організаторів. Його очолювали: професори Іван Олійник, Сергій Плюйко та Василь Живан. Навчальний план агрономічного факультету було складено за типом економічних відділів сільськогосподарських інститутів: окрім спеціальних дисциплін, викладали загальноосвітні та гуманітарні.

Навчання в інституті здебільшого проводили українською мовою. За даними Народного комісаріату освіти, заклад у середині 20-х рр. входив до шістки повністю українізованих вишів УСРР. Відвідування лекцій для студентів було обов’язковим.

У 1929–1930-х інститутом керував Віктор Чугай. Про його діяльність мало відомо навіть професійним історикам. Незважаючи на те, що Віктор Чугай мав лише незакінчену вищу освіту, саме його Народний комісаріат освіти у 1928 р. призначив директором інституту. Наприкінці 20-х рр. у навчальному процесі інституту запроваджено бригадно-лабораторний метод. Студентські групи формували в бригади. Бригадно-лабораторна організація занять передбачала: 1) загальну роботу групи; 2) колективну роботу бригади; 3) індивідуальну роботу кожного студента. На першому плані була робота викладача з колективом. Суттєву увагу приділяли фізичній праці. Широко практикували екскурсії, спостереження, практичні роботи в полі, городі, саду.

Виробничій практиці за навчальним планом відводили 19% годин. Студенти складали заліки, захищали реферати. Важливою формою контролю знань були колоквіуми. Перевірку засвоєння кожним студентом окремих дисциплін проводив викладач у призначений день протягом року за записом. Окремих екзаменаційних сесій не запроваджували.

Після закінчення інституту студент рік працював на сільськогосподарському виробництві, захищав дипломну роботу та отримував диплом агронома-організатора.

Навчальний процес в інституті в роки політики українізації забезпечувала плеяда блискучих викладачів, які свого часу здобули вищу освіту в найкращих навчальних закладах Росії та Західної Європи: Микола Баєр, Нестор Гаморак, Микола Геращенко, Сергій Городецький, Борис Дудолькевич, Олександр Красівський, Олександр Мельник, Іван Олійник, Олександр Полонський, Василь Храневич та ін. Вони мали велику повагу й беззаперечний авторитет студентів.

У зв’язку з відкриттям робітфаку, за клопотанням політичного комісара ВНЗ м. Кам’янця-Подільського Сави Чалого, сільськогосподарському інституту передали будинок колишньої духовної семінарії. Кабінетів і наочних приладів на робітфаці катастрофічно не вистачало. Постійно бракувало й викладачів. Робітфаківці не були забезпечені підручниками.

З 1922 до 1929 р. робітфак закінчили 240 осіб, 60% з яких вступили на агрономічний факультет Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, а решта стали студентами інших вишів.

Згідно з Постановою РНК України від 25 грудня 1921 р. «Про утворення науково-дослідних кафедр і забезпечення працівників науково-дослідних кафедр», у Радянській Україні було створено науково-дослідні кафедри. Їх організовували «…з метою розвитку в Україні науково-дослідної діяльності найбільш видатних у кожній галузі вчених, а також підготовки під їхнім керівництвом молодих вчених до наукової праці та педагогічної діяльності».

У січні 1927 р. Президія Укрнауки затвердила реорганізацію науково-дослідної кафедри в Кам’янці-Подільському. Вона отримала нову назву: НДК природи, сільського господарства, культури Поділля. Кафедра перейшла в підпорядкування від ІНО до Кам’янець-Подільського СГІ. Змінились її завдання та мета діяльності. Якщо на першому етапі діяльності кафедри головне місце приділяли гуманітарним наукам, то тепер — природничим і прикладним.

На початку 1927 р. нарешті було вирішено питання про призначення постійного керівника НДК при сільськогосподарському інституті. Ним став визначний діяч Української галицької армії, колишній ректор Вінницького ІНО, член КП(б)У Франц Кондрацький.

У 1929 р. накладом 1000 примірників вийшов друком перший і останній том «Записок Кам’янець-Подільської науково-дослідної кафедри». У зв’язку з початком репресій проти української науково-освітньої інтелігенції, НДК природи, сільського господарства, культури Поділля при Кам’янець-Подільському СГІ припинила свої наукові дослідження. Один із найактивніших членів НДК Юхим Філь був заарештований у сфальсифікованій справі «Спілки визволення України». Весною 1930 р. відбулася чергова реорганізація науково-дослідних і вищих навчальних закладів УСРР, згідно з якою припинено функціонування всіх науково-дослідних кафедр республіки.

Починаючи з 1923 р., низка «класових чисток» відбулася в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті. Насамперед з інституту відраховували дітей священнослужителів та заможних селян. Випускник 1926 р. Вадим Лехнович у спогадах пише, що один із таких виключених осіб, котрий належав до родини священиків, отруївся миш’яком. Офіційними мотивами відрахування були академічна неуспішність і громадянська пасивність.

У результаті «класових» чисток значна кількість студентів опинилася за межами закладу. За даними студента того часу Василя Гарби, з їхньої групи виключили 14 осіб.

Так, якщо 1 липня 1922 р. в складі агрономічного факультету Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту нараховували 230 студентів, то після проведеної соціально-економічної перевірки 1922–1923 н. р. залишилося тільки 92 особи.

БЕРЕНШТЕЙН
Фелікс Якович
(1904–1977)
професор
ОЛІЙНИК
Іван Андрійович
(1879–1932)
приват-доцент

З метою впровадження «пролетарського духу», з ініціативи політичного комісара кам’янецьких ВНЗ, в інституті було організовано колективне культурне господарство. Викладачів та студентів поділили на три відділи, які мали структуру робітничих бригад. За їхніми членами закріплювали певні ділянки, на яких відпрацьовували встановлену кількість годин. Кожен студент мав тижневий мінімум, що нараховував 8 годин і річний — 400. Членами господарства в обов’язковому порядку були всі викладачі, співробітники та студенти інституту.

У 1922 р. у вищих навчальних закладах республіки було створено профспілкові організації. Профспілкова організація сільськогосподарського інституту проводила серед студентів такі «добровільні кампанії»: першу позику індустріалізації та позику на зміцнення селянських господарств.

Профком інституту керував культурно-просвітньою роботою студентів.

Восени 1923 р. було організовано студентський клуб. При ньому діяли літературний, музичний, драматичний, хоровий та спортивні гуртки.

З 1923 р. в інституті почали випускати стіннівку «Листок студента».

З 1923 до 1927 р. існували секції студентів із незаможних селян. Вони відігравали значну роль у проведенні громадсько-політичної, наукової та культурно-освітньої роботи серед студентів інституту. Зокрема, навесні 1924 р. студенти-незаможники Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту взяли активну участь у закладанні парку в центрі міста (нині — міський парк Танкістів).

Професорсько-викладацький колектив сільськогосподарського інститут проводив велику науково-дослідницьку роботу. В липні 1922 р., з нагоди 50-річчя педагогічної та наукової діяльності професора Кам’янець-Подільського інституту народної освіти Петра Бучинського, було опубліковано перший науковий збірник. Із 1924 до 1928 р. регулярно видають «Наукові записки». Світ побачив п’ять томів «записок», відповідальним редактором перших чотирьох став професор Микола Геращенко, п’ятого — професор Василь Храневич.

Дослідженням ґрунтів Поділля займався професор Олександр Красівський, під керівництвом якого було створено мінералогічний музей із багатою колекцію мінералів краю. Флору Поділля вивчав професор Нестор Гаморак. Саме він підготував рекомендації зі збору лікарських рослин.

Багато зробив для вивчення фауни регіону професор Василь Храневич — один із засновників зоологічної науки на Поділлі, який у 1926 р. отримав премію Всеукраїнської академії наук. Керував створенням зоологічного музею, де розміщувалося до 80% зразків фауни Поділля. Результатом його наполегливих досліджень тваринного світу Поділля стали кілька ґрунтовних монографій, виданих у 1920-ті рр. в серії «Енциклопедія Поділлєзнавства» Вінницькою філією Всенародної бібліотеки України спільно з Кабінетом виучування Поділля. Серед 25 випусків цієї серії були монографії Василя Храневича «Ссавці Поділля», «Птахи Поділля», «Минуле фавни Поділля», «Нарис фауни Поділля».

У березні 1933 р. Василя Храневича разом із групою інших представників української наукової інтелігенції міста заарештували бійці Кам’янець-Подільського прикордонного відділу ГПУ. Слідство тривало більше ніж півроку. У листопаді оголосили вирок. Василя Храневича звинуватили в участі в так званій «Українській військовій організації» і засудили до п’яти років концтаборів. Його праці оголошено «шкідницькими» і «націоналістичними», бо в них траплялася українська наукова термінологія. Про подальшу долю вченого невідомо.

Активну участь у діяльності кафедри брали студенти. Так, роботою з вивчення ґрунтів Поділля займався Іван Лепікаш. Після закінчення інституту він став науковцем, упродовж 1930–1937 рр. працював завідувачем відділу, заступником директора та в. о. директора Українського науково-дослідного інституту геології Всеукраїнської академії наук. У 1937 р. його було репресовано.

У травні 1923 р. було створено агрономічний гурток. У вересні 1927 р. він нараховував 104 члени. Гурток поділявся на 5 секцій: економічну, фітотехнічну, ґрунтознавчу, захисту рослин, зоотехнічну.

Плідно займався науковою роботою студент Василь Пальчевський. Після закінчення інституту він обрав шлях на науково-педагогічній ниві. Захистив кандидатську, а згодом — докторську дисертації. Під керівництвом професора Василя Пальчевського вперше в Україні видано навчальний посібник «Основи агрономії».

Починаючи з 1927 р., працівники сільськогосподарського інституту в селах Кам’янеччини організовували зимові селянські школи агрокультурних знань. Головне завдання таких шкіл — ліквідація сільськогосподарської і кооперативної неписьменності.

З ініціативи викладачів інституту в Кам’янці-Подільському було відкрито сільськогосподарський музей, який знайомив відвідувачів з економікою та технологією вирощування сільськогосподарських культур Поділля, Західної України та Бессарабії.

За результатами навчальної та науково-дослідницької роботи, на ІІ Всеукраїнській конференції (жовтень — листопад 1926 р.), яка відбувалася у м. Харкові, інститут було відзначено дипломом І ступеня.

В інституті працювали 25 штатних та 11 позаштатних працівників, із них 11 професорів, 7 доцентів та 18 асистентів.

Станом на 1927 р. майно інституту нараховувало: сім садиб, польові ділянки та сади, ферми з худобою, водяний млин, різноманітний сільськогосподарський реманент, наукове й навчальне обладнання. У семи садибах інституту загальною площею приблизно 35 га було розташовано 25 великих житлових і господарських будівель.

Поліпшувалася якість навчання. Замість бригадно-лабораторного методу навчання впроваджено індивідуальні оцінки знань студентів, складання іспитів, обов’язкова виробнича практика, введено стабільний режим роботи вишів. Основними методами навчання визначено лекції, семінари та виробничу практику.

ВЕЛИЧКІВСЬКИЙ
Микола Іванович
завідувач кафедри сільськогосподарської кооперації і реконструкції сільського господарства
(1928–1929),
ректор Київського політехнічного інституту
(1941–1942),
голова УНРади

Улітку 1930 р. Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут розділили на Інститут технічних культур (далі — ІТК), який готував агрономів, та Всеукраїнський науково-дослідний інститут птахівництва (далі — ВНДІП). Останній у 1933 р. було реорганізовано в Зоотехнічний інститут, який готував зоотехніків.

Створення окремого ІТК керівники НКО та СГІ мотивували тим, що в умовах колгоспного будівництва, коли тютюн, лікарські та етероолійні рослини переходять із селянських грядок на лани колгоспів і радгоспів, сою уперше в Україні почали масово вирощувати, і виникла потреба у нових фахівцях.

Під час створення Всеукраїнського науково-дослідного інституту птахівництва в Кам’янці-Подільському брали до уваги наступні обставини: 1) на Поділлі у 1920-ті рр. птахівництво було дуже розвинене, звідси здійснювався експорт яєць і тваринницької продукції не лише до інших регіонів України, а й за кордон; 2) тут активно діяли осередки селянського кооперативного об’єднання «Кооптах», яке мало розвинену мережу на всій території Радянської України; 3) у Кам’янці-Подільському в царині зоотехнічних наук активно творили відомі українські науковці: Василь Храневич, Олександр Мельник, Сергій Плюйко та ін.

Певну роль відіграла й та обставина, що весною 1930 р., у зв’язку з реорганізацією вищих навчальних і наукових установ у Радянській Україні, була ліквідована науково-дослідна кафедра природи, сільського господарства й культури Поділля. Наукові співробітники кафедри, які мали наукові розробки, отримали змогу продовжити свої дослідження у ВНДІП. У місцевих офіційних документах та побуті цю установу часто називали просто — «птахінститут» або «інститут птахівництва».

Першим директором інституту призначено Віктора Чугая, який до того майже два роки очолював Кам’янець-Подільський СГІ.

Чисельність штату інституту постійно змінювалась. У 1933 р. в ньому працювали 49 осіб: 21 наукових фахівців і викладачів, 7 аспірантів, 2 лаборанти, інші — обслуговуючий персонал.

Водночас ВНДІП не був закритою, суто науково-дослідницькою установою. Йому ще й надано статус вищого навчального закладу. В інституті продовжували навчатися студенти, які до реорганізації вступили на зоотехнічний факультет сільськогосподарського інституту. Станом на 1 листопада 1930 р. їх налічували 194 особи, а на робітничому факультеті — 205 осіб. Ця обставина створювала дещо невизначену ситуацію, оскільки функції науково-дослідницької установи суттєво відрізняються від навчального закладу. Невипадково інститутські плани і навчальні програми постійно змінювали та переглядали.

Керівникам птахінституту в Кам’янці-Подільському з самого початку довелось зіштовхнутися з чималими труднощами: слабкою була його матеріальна база, суцільна насильницька колективізація сільського господарства завдала потужного удару по місцевому птахівництву, фактично був розгромлений сільськогосподарський кооперативний рух, зокрема й місцеві організації «Кооптаху». Особливо негативно позначилися на діяльності інституту ті негативні суспільно-політичні процеси, які на початку 30-х рр. відбувалися в УСРР. Це призвело врешті-решт до того, що ВНДІП був реорганізований у зоотехнічний інститут.

В зоотехнічному інституті викладали відомі вчені: Микола Величківський, Фелікс Беренштейн, Микола Геращенко, Василь Живан, Олекса Мельник, Василь Храневич.

Улітку 1930 р. було створено спеціальну комісію, яка повинна була розробити навчальний план інституту технічних культур. До неї увійшли працівники колишнього Кам’янець-Подільського СГІ: професори Віктор Чугай (голова комісії), Василь Живан, Нестор Гаморак і представники НКО. У навчальному плані Кам’янець-Подільського інституту технічних культур зазначено, що головним завданням інституту є підготовка висококваліфікованих фахівців-організаторів з глибокими знаннями техніки спеціалізованих господарств технічних культур. ІТК складався з одного факультету із трьома окремими відділами: 1) культури тютюнів; 2) культури етероолійних та лікарських рослин; 3) культури сої.

Спеціалізація студентів починалася з другого року навчання. Так, на відділі тютюнів 960 годин відведено на загальноосвітні дисципліни («Іноземна мова», «Національне питання», «Фізика», «Діалектичний матеріалізм» та ін.), 618 — на соціально-економічні («Сільськогосподарська статистика», «Сільськогосподарська економія», «Теорія радянського господарства», «Кооперація» та ін.), 1640 — на агрономічні дисципліни («Загальне рослинництво», «Ентомологія», «Фітопатологія», «Мікробіологія» та ін). Велику увагу приділено предметам військового циклу.

У 1933 р. чимало визначних науковців, діячів культури та освіти Радянської України було репресовано. 30 січня 1933 р. в Києві заарештували Нестора Гаморака. А потім розпочались арешти серед його аспірантів та наукових співробітників. 13 березня 1933 р. просто на вокзалі було затримано Федора Панасюка, коли той збирався виїхати до Харкова в наукове відрядження. Репресований був і науковий співробітник Федір Наливайко. Цих осіб пізніше оголосили активними учасниками Кам’янецької філії так званої «Української військової організації», звинуватили у тому, що вони займались антирадянською націоналістичною роботою тощо. 19 листопада 1933 р. Федора Панасюка та Федора Наливайка каральні органи засудили до п’яти років концтаборів. Нестор Гаморак 1 вересня 1937 р. загинув у сталінських застінках.

У 1933 р. інститут технічних культур перевели до Житомира. В інституті технічних культур працювали: Микола Величківський, Василь Живан, Іван Олійник. «Українську мову» та «Українську літературу» викладав професор Олександр Кільчевський.

Іван Олійник був одним із фундаторів сільськогосподарського факультету при КПДУУ. Він був першим деканом агрономічного факультету, автор праць «Організаційні проблеми селянського господарства Правобережної України», «Проблема селянських сівозмін на Поділлю», «Проблема селянських сівозмін на Поділлі». Очолював соціально-економічну секцію міського наукового товариства при ВУАН. Він після реорганізації СГІ, з 1930 р. працював у ІТК, але зовсім недовго. 18 грудня 1930 р. був заарештований. Згідно з Постановою колегії ОДПУ від 12 вересня 1931 р., засуджений за належність до «Трудової селянської партії» і так звану «контрреволюційну діяльність», висланий до м. Чимкент Казахської РСР на три роки під нагляд ОДПУ. Там працював агроном-економістом, але захворів на тиф і помер у жовтні 1932 р. На підставі Рішення судової колегії з кримінальних справ Верховної Ради УРСР від 16 вересня 1960 р., справа Івана Олійника перервана в зв’язку з недоведенням обвинувачення, він був реабілітований.

Початок 30-х рр. ХХ ст. в Україні пов’язаний із проведенням насильницької колективізації. Трагічним наслідком колективізації став голодомор 1932–1933 рр. — найстрашніший злочин Сталіна проти українського народу.

Надзвичайно складною видалася весна 1933 р. У травні цього року кам’янчани не отримували хліба багато днів поспіль, денна норма була знижена до 100 г, студенти голодували. Чимало з них залишили навчання в інституті через відсутність їжі. У зв’язку з цим керівництво установи весною цього року зробило перерву на тих курсах і групах, де студенти проходили теоретичні навчання, а не перебували на практиці в селах. Викладачі були відправлені у відпустку до «нового врожаю» та поповнення абсолютно вичерпаних хлібних фондів. На деякий час припинено заняття в зоотехнічному інституті.

Після геноциду голодом, застосованого до українського селянства впродовж 1932–1933 рр., почався наступ на українську культуру. Сталінізм прагнув викорінити в республіці всі національно-культурні особливості. Під гаслами «боротьби проти націоналізму» на початку 30-х рр. розпочалася денаціоналізація української інтелігенції. Сталін добре розумів, що рушієм національного відродження України є інтелігенція. 1933 р. став воістину фатальним для України, її народу загалом і інтелігенції зокрема.

Ідеальними для боротьби з «буржуазним націоналізмом» стали вищі навчальні заклади Кам’янця-Подільського.

Соціальний стан, політичну благонадійність та лояльність до радянської влади перевіряли спеціальні частини інститутів та відповідні державні органи. Діти куркулів підлягали негайному відрахуванню. Багато викладачів колишнього сільськогосподарського інституту були репресовані. Серед них: Микола Баєр, Нестор Гаморак, Микола Геращенко, Олександр Красівський, Олександр Мельник, Іван Олійник, Сергій Плюйко, Олександр Полонський, Василь Храневич, Василь Живан та багато інших. За висловом студента того часу Василя Гарби: «Вони були першими апостолами української науки, і за це більшість з них мусила заплатити своїм життям».

Показово, що фактично перший дослідник репресій проти викладачів Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту — Микола Величківський, який у 1928–1929 рр. був професором і керівником кафедри сільськогосподарської статистики сільськогосподарського інституту. Улітку 1929 р. його заарештовано Кам’янець-Подільським міським відділом ГПУ у справі так званої «Спілки визволення України», але згодом звільнено. Із 1 жовтня 1931 до кінця 1935 р. Микола Величківський працював спочатку в Кам’янець-Подільському інституті технічних культур, а згодом — в зоотехнічному інституті. Викладав «Сільськогосподарську статистику» та «Економіку сільського господарства». Восени 1941 р. був керівником Української Національної Ради (УНРади), що створено в Києві за сприяння ОУН(м). Одночасно був директором інституту статистики ВУАН. Піcля того, як німці розпустили УНРаду, перейшов у підпілля. Після закінчення Другої світової війни виїхав за кордон, де насамперед займався науковою працею. У 1962 р. видав розвідку, в якій ішлося про репресованих викладачів Кам’янець-Подільського СГІ.

З огляду на офіційні документи, ситуація у ВНДІП в 1933 р. була катастрофічною. Трест, який до того часу матеріально утримував інститут, згорнув своє виробництво. До того ж інститут штучно й необґрунтовано був позбавлений навчального господарства радгоспу ім. В. Чубаря, внаслідок чого майже повністю занепала дослідницька справа. Дехто з місцевих керівників навіть заявляв, що поліпшення матеріальної бази інституту — це, мовляв, «куркульські тенденції».

Вузькофаховий інститут птахівництва не спромігся утримувати стабільний штат, кваліфікованих професійних лекторських кадрів. За кілька років було змінено шість директорів, вісім завідувачів навчальної частини. Врешті-решт, у 1933 р. інститут птахівництва неофіційно було реорганізовано в зоотехнічний.

У 1934 р. багато студентів за політичними мотивами були відраховані з інституту. Їхні списки часто друкували в періодичній пресі. 17 грудня 1934 р., згідно з секретною Постановою РНК УСРР та ЦК КП(б)У, передбачалася ліквідація або реорганізація усіх вищих та спеціальних навчальних закладів у м. Кам’янці-Подільському. Зокрема, 2/3 студентського і викладацького складу зоотехнічного інституту планувалось перевести до Дергачовського СГІ (Росія), а 1/3 — до Херсонського СГІ.

На підставі Постанови від 31 січня 1935 р., Наркомат земельних справ УСРР видав Наказ № 36 про переведення зоотехнічного інституту в м. Херсон. До зазначеного переведення групу викладачів та студентів інституту було репресовано.

4 лютого 1935 р. часопис «Червоний кордон», що виходив у Кам’янці-Подільському, містив Постанову Вінницького обкому КП(б)У «Про контрреволюційні троцькістські та націоналістичні вилазки в окремих навчальних закладах Кам’янця». У цьому документі йшлося про те, що у силікатному та зоотехнічному інститутах розповсюджена «націоналістична й ворожа ідеологія». Постанова закликала «очистити студентські лави зоотехнічного інституту від класово-ворожих елементів», а водночас — завершити політичну перевірку викладачів, особливо з соціально-економічних дисциплін, усіх інститутів і технікумів міста. Колишній директор зоотехнічного інституту Микола Іршенко до того часу вже був звільнений зі своєї посади, а Вінницький обком КП(б)У ухвалив усі компрометуючі матеріали на нього передати в ЦК КП(б)У.

Нарешті, 5 березня 1935 р. в «Червоному кордоні» було розміщено коротке оголошення: «Згідно з Наказом заступника Наркома освіти, зоотехнічний інститут переводиться до іншого міста». Відповідно, частина студентів та викладачів переїхали до Херсона.

Деякі викладачі та співробітники Кам’янець-Подільського ІТК, яким вдалось уникнути арештів у 1932–1933 рр., пізніше плідно працювали в різних науково-навчальних закладах України. Однак більшість викладачів ІТК було репресовано і до науково-навчальної роботи вони вже не повернулися. Ґрунтовне дослідження технічних культур у Кам’янці-Подільському на тривалий час припинилось і продовжилось тільки у 1950-ті рр. у зв’язку з відновленням роботи сільськогосподарського інституту в місті.

Поряд із ВНДІП та інститутом технічних культур на початку 1930-х рр. у Кам’янці-Подільському діяв ще один навчальний заклад, який готував спеціалістів для аграрної сфери — ветеринарний технікум. Він був першим навчальним закладом на Поділлі, що займався підготовкою фахівців, які лікували тварин. На жаль, у грудні 1934 р., згідно з Постановою РНК УСРР та ЦК КП(б)У, через політичні причини усі вісім технікумів міста над Смотричем були переведені до інших населених пунктів УСРР. Ветеринарний технікум із Кам’янця-Подільського переведено до Мироського радгоспу поблизу станції Немішаєве на Київщині.

Загалом із часу першого випуску 1924 р. і до 1934 р. Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут підготував понад 800 спеціалістів. 19 випускників інституту стали докторами наук, професорами. 22 випускники захистили кандидатські дисертації, 3 — присвоєне почесне звання «Заслужений агроном України». Багато випускників працювали на відповідальних державних посадах (зокрема, заступником голови Ради Міністрів УРСР — Микола Благун, заступником міністра сільського господарства СРСР — Микола Шевченко).

Серед випускників траплялися люди з незвичайною біографією. Наприклад, випускник 1924 р. Василь Мізін був учасником гідрографічної експедиції на криголамах «Вайгач» і «Таймир». Ця експедиція за 1913–1915 рр. вперше проклала північний морський шлях із Владивостока до Архангельська. Про свою подорож Василь Мізін залишив цікавий щоденник, який зберігається в музеї університету.

Найпочесніше місце серед випускників тих часів належить академіку Академії наук УРСР, заслуженому діячу науки і техніки УРСР, Герою Соціалістичної Праці, лауреату Державної премії УРСР, почесному громадянину міста Полтави Олексію Квасницькому. З 1921 до 1926 р. він навчався в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті. В 1930 р. вступає до аспірантури Ленінградського інституту. У 1936 р. став кандидатом біологічних наук, а в 1940 р. — доктором біологічних наук. У 1952 р. професора Олексія Квасницького обрано дійсним членом Академії наук України. Розробивши метод трансплантації ембріонів кролів, овець і свиней, у 1950 р. одержав перших у світі поросят-трансплантантів. Академік є автором численних оригінальних методів дослідження фізіологічних процесів, творцем конструкцій багатьох приладів і установок, захищених 26 авторськими свідоцтвами. Праці Олексія Квасницького (понад 200 монографій, брошур, статей) відомі світовій науковій громадськості. Він був членом постійного Комітету Міжнародного конгресу з біології відтворення та штучного осіменіння сільськогосподарських тварин.

В музеї розміщено цікаві документи про період навчання академіка в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті. На біотехнологічному факультеті є аудиторія ім. О. В. Квасницького. 22–25 червня 2000 р. в університеті відбулася Всеукраїнська науково-виробнича конференція, присвячена 100-річчю від дня народження вченого.

У 1931 р. диплом агронома отримав Микола Тарнавський. В 1934 р. захистив кандидатську дисертацію. Одразу ж переїхав до Києва — на посаду старшого наукового співробітника щойно заснованого відділу генетики Інституту зоології АН УРСР. Першим у світі відкрив мутагенну дію ДНК (1939), що було зроблено зарубіжними вченими на п’ять років пізніше (1944). Коли генетику оголосили лженаукою, Микола Тарнавський не зрікся своїх переконань, за що був звільнений з роботи в інституті.

Наявні факти яскраво свідчать про те, що після розгрому політики українізації радянська влада взяла курс на знищення української сільськогосподарської науки. Саме цим можна пояснити безпідставні арешти тих науковців. У 1935 р. всі заклади аграрної освіти на Поділлі були ліквідовані. Підготовку фахівців для сільського господарства в Радянській Україні на тривалий час припинено.

За часів німецької окупації, восени 1941 р. у місті відновив свою діяльність ІНО, який також мав готувати фахівців для сільського господарства — агрономів і зоотехніків. Однак інститут діяв недовго. Після викриття гітлерівцями націоналістичного антинацистського підпілля виш було зачинено, а кількох його викладачів, зокрема й директора інституту Бондаренка, стратили окупанти.

Відновлення та розвиток Кам’янець-подільського сільськогосподарського інституту (1954–1995)

Із приходом до влади в Радянському Союзі Микити Хрущова почали вживати важливих господарських заходів, спрямованих на ліквідацію негативних явищ, пов’язаних зі сталінським режимом.

Короткий період ревізії політики сталінської епохи було використано в Україні для висунення культурно-національних домагань.

Така обстановка створила передумови для відновлення Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту. Велике значення для відкриття інституту мало рішення січневого пленуму (1954) ЦК КПУ про стан сільського господарства, а також Постанова Ради Міністрів і ЦК КП Радянського Союзу від 30 серпня 1954 р. про поліпшення навчального процесу у вищій школі. Згідно з постановою, передбачено збільшення підготовки спеціалістів для промисловості, сільського господарства і народної освіти.

Зважаючи на це, Хмельницький обласний комітет КПУ порушив клопотання перед Міністерством вищої освіти УРСР про відновлення діяльності Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту. За пропозицією Міністерства вищої освіти УРСР Рада Міністрів СРСР видала Розпорядження від 26 жовтня 1954 р. про відновлення діяльності Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту. Аналогічна Постанова Ради Міністрів УРСР та ЦК КПУ вийшла 30 жовтня 1954 р.

Директором інституту було призначено декана Харківського зоотехнічного інституту, кандидата сільськогосподарських наук, доцента Макара Іванова, який очолював інститут до 1957 р.


Головний корпус, 1965 р.

7 лютого 1955 р. Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут відчинив двері для студентів і розпочав підготовку агрономів і зоотехніків.

Інститут розташовувався у приміщенні колишньої духовної семінарії, де в післявоєнний час була військова частина. При інституті почало функціонувати навчально-дослідне господарство.

В інституті приблизно 200 студентів агрономічного та зоотехнічного факультетів, які були переведені з Дніпропетровського, Житомирського, Львівського, Полтавського та Харківського сільськогосподарських інститутів.

До кінця 1955 р. контингент студентів (денна і заочна форми) нараховував 950 осіб. Навчальний процес забезпечували 49 викладачів, із них 2 професори, 13 доцентів, кандидатів наук.

Інститут одразу став популярним серед сільської молоді. У 1956 р. конкурс на агрономічний факультет складав 19 осіб на місце.

Колектив інституту під керівництвом директора виконав чималу роботу з обладнання навчальних кабінетів та благоустрою території. В той час працювали: заступник директора, доцент А. О. Головаш, професор В. Ф. Матусевич, доценти М. С. Бабченко, Б. Й. Хмельов (декани агрономічного факультету), І. Ф. Рось, В. Т. Горянов, М. І. Щириця (декани зоотехнічного факультету), С. І. Бугаєнко, І. А. Забайрачний, П. Ф. Дудчак, Ю. Є. Очеретенко, М. Я. Шлякман та ін.

БАЙДЮК
Анатолій Тимофійович
ректор
(1980–1983)
СЕРБІН
Семен Сергійович
ректор
(1957–1980)
ІВАНОВ
Макар Петрович
директор
(1954–1957)

Швидко поповнювалася інститутська бібліотека. У 1957 р. основні фонди Наукової бібліотеки інституту нараховували понад 30 000 томів. Значно допомагали в організації бібліотеки: Українська сільськогосподарська академія, Львівський, Одеський та Харківський сільськогосподарські інститути.

Викладачі та студенти займалися науковою роботою. У 1957 р. відбулися перші наукові конференції професорсько-викладацького колективу, за результатами яких опубліковано збірники наукових праць. У 1958 р. професор В. Ф. Матусевич видав монографію «Силікоз сільськогосподарських тварин».

Восени 1956 р. 100 студентів інституту працювали на освоєнні цілинних земель у Казахстані, за що були нагороджені медалями.

Наприкінці 50-х рр. минулого століття в інституті з ініціативи ректора С. С. Сербіна запропоновано ідею проведення спортивних спартакіад.

У 1956 р. було засновано студентську секцію з важкої атлетики, якою до 1968 р. керував відомий спортсмен України, рекордсмен світу 1914 р. Костянтин Павленко. Він неодноразово надавав професійні поради таким відомим спортсменам, чемпіонам Європи, рекордсменам світу, чемпіонам олімпійських ігор, як Я. Куценку, Ю. Власову, Л. Жаботинському, В. Бєляєву. Останні 12 років життя Костянтин Павленко присвятив становленню і розвитку важкої атлетики в м. Кам’янці-Подільському, а особливо в сільськогосподарському інституті, зробивши його важкоатлетичним центром Поділля.

Костянтин Павленко пишався тим, що робить особистий внесок у справу виховання молодого покоління. Його учні, штангісти сільськогосподарського інституту, були найсильнішими в місті, області, а деякі — і в Україні (В. Колесник, Н. Нагачевський, Е. Савков, В. Паньков, С. Тендиш та ін.).

В інституті розвивалася художня самодіяльність. У колективі студентів і викладачів особливо популярним був драматичний гурток. У 1957 р. засновано танцювальний ансамбль «Подільський колос».

З 1957 до 1980 р. інститут очолював доктор біологічних наук, професор С. С. Сербін. Він створив наукову школу. Серед його учнів — професор С. М. Слободян, доценти І. Є. Бурлакова та М. Д. Гладишко, які довгий час працювали в навчальному закладі.

ОЧЕРЕТЕНКО
Юхим Єгорович
завідувач кафедри зоології та захисту рослин
ГОРДІЄНКО
Михайло Федорович
завідувач кафедри спеціальної зоотехнії,
лауреат Державної премії СРСР І ступеня

За період керівництва С. С. Сербіна відкрито факультети механізації сільського господарства, економічний та ветеринарний. У цей же період збудували головний корпус, корпуси № 6, 7, студентські гуртожитки та стадіон.

З ініціативи ректора в 1966 р. на території інституту було закладено дендропарк, у якому посаджено приблизно 50 представників флори з багатьох країн. Окрасою дендропарку є алея горіха ведмежого.

Згідно з Рішенням 49 сесії Кам’янець-Подільської міської ради V скликання від 27 жовтня 2009 р., з нагоди 100-річчя від дня народження С. С. Сербіна, на фасаді будинку, де він мешкав, встановлено меморіальну дошку. На підставі Рішення Вченої ради університету, кафедрі агрохімії та ґрунтознавства присвоєно ім’я С. С. Сербіна.

Упродовж 60–70-х рр. минулого століття проректорами інституту працювали: професори Г. І. Ройченко, В. А. Яблонський; доценти О. І. Здоровцов, І. І. Денисенко, І. Ф. Рось, М. М. Тихонов.

Зміцнювалася матеріальна база навчально-дослідного господарства. У першій половині 60-х рр. минулого століття його площа складала 2084 га. У навчгоспі було 25 коней, 868 голів великої рогатої худоби. Крім того, тут розводили овець та кролів.

КВАСНИЦЬКИЙ
Олексій Володимирович
академік Академії наук УРСР, заслужений діяч науки і техніки УРСР,
Герой Соціалістичної Праці
КОЧЕТКОВ
Василь Семенович
доцент кафедри рослинництва і селекції
(1970–1973), ректор Луганського СГІ
(1973–1996)
ГРИГОРОВИЧ
Борис Миколайович
доцент, заступник декана зоотехнічного факультету
(1970–1984)

На початку 60-х рр. ХХ ст. в інституті працювали 116 викладачів, зокрема, 3 доктори наук, професори та 47 кандидатів наук.

В інституті функціонувала однорічна школа з підготовки керівних кадрів для колгоспів і радгоспів, яку очолював С. Й. Федоряка, а також зональна агрохімічна лабораторія, якою керував Ю. Г. Бескровний. На початку 70-х рр. лабораторія стала самостійною.

З 1962 до 1966 р. в інституті функціонував загальнонауковий факультет, на якому студенти впродовж трьох років здобували неповну вищу освіту економічного і біологічного профілів.

У другій половині 60-х — першій половині 70-х рр. минулого століття в інституті відкрито факультети механізації сільського господарства, підвищення кваліфікації (1966), економічний (1972) та підготовче відділення (1970).

Підготовка інженерів-механіків розпочалася 1 вересня 1966 р. на відділенні механізації сільського господарства, яке фунціонувало в складі агрономічного факультету. Очолював відділення доцент А. М. Печуриця. У 1970 р. відділення перетворено на самостійний факультет. Кваліфікація інженера-механіка сільського господарства одразу стала популярною серед молоді. Конкурс на неї був до 12 абітурієнтів на місце.

У 1965 р. було прийнято державне рішення створити на базі однорічних шкіл з підготовки керівних кадрів колгоспів і радгоспів факультети перепідготовки керівних кадрів для колгоспів і радгоспів та підвищення кваліфікації спеціалістів. В інституті такий факультет з’явився у 1966 р., спочатку його очолював доцент Д. І. Калашнік, а потім — доцент А. А. Пахолок. Навчання на факультеті тривало три і шість місяців. Тисячі осіб підвищили свій фаховий рівень.

У 1970 р. відкрито підготовче відділення. Воно відіграло важливу роль у формуванні кадрів спеціалістів для сільського господарства вищої кваліфікації. Підготовче відділення переважно готувало до вступу слухачів, які мали стаж роботи два роки або відслужили в лавах Радянської армії. У різні роки підготовче відділення очолювали С. Й. Федоряка та В. Г. Романюк. За період функціонування (1970–1990) тут навчалося 1888 слухачів: з них — 1190 дітей колгоспників. До інституту зарахували 1592 випускників підготовчого відділення.


Головний вхід в навчально-дослідне господарство інституту, 1967 р.

З 1980 до 1983 р. посаду ректора інституту обіймав кандидат сільськогосподарських наук, доцент Анатолій Байдюк.

У 1983 р. ректором інституту призначено кандидата технічних наук, професора Михайла Самокиша.

У роки ректорства М. І. Самокиша посаду проректора з навчальної роботи обіймав доц. М. М. Тихонов, з наукової роботи: спочатку — професор В. А. Яблонський, а з 1994 р. — професор М. І. Бахмат. Проректорами з господарської роботи були: А. Л. Баранов, І. А. Петрук та С. В. Місевич.

У 1983 р. в інституті відкрито ветеринарний факультет. Першим деканом став доц. М. М. Тихонов.

З 1958 до 1978 р. агрономічним факультетом керував професор Гаврило Усик. Його ім’я присвоєно кафедрі плодоовочівництва і виноградарства, одній з лабораторій інституту агротехнологій, а в музеї університету експонують матеріали, пов’язані з життям Гаврила Усика.

Неординарним серед викладацького складу був завідувач кафедри спеціальної зоотехнії, доцент Михайло Гордієнко. Разом із колегами в 1951 р. він отримав звання лауреата Державної премії СРСР І ступеня за виведення породи великої рогатої худоби.

Упродовж 60–80 рр. ХХ ст. викладачі інституту стали авторами підручників та посібників, які отримали широке визнання в Україні, зокрема книги І. Ф. Рося «Витамины в кормлении свиней», «Биологические основы витаминного кормления свиней». Обидві книги були видані в Києві (1964, 1969). Професор В. П. Ступаков став співавтором підручників для вищої школи «Основи землеробства» та «Землеробство», а професор Г. Є. Усик — співавтором першого підручника «Овочівництво» для вищих навчальних закладів України. Згаданими підручниками донині користуються студенти аграрних ВНЗ України. Також сьогодні популярними є підручники для вищої школи «Основи сільського господарства» (співавтори — професори М. І. Самокиш, В. П. Ступаков), посібники для працівників сільського господарства: «Гречка» (автор — професор О. С. Алексеєва), «Вівчарство» (за редакцією професора Д. Г. Степанова), «Застосування електроенергії в сільському господарстві» (співавтори — М. А. Байгер, В. Г. Подобайло), довідники «Записна книжка зоотехніка селекціонера» (автори — А. А. Гаврюшов, А. А. Пахолок, р. М. Черненко), «Безпека праці у тваринництві» (автор — професор С. О. Буракова), навчальні посібники професора С. С. Сербіна «Біологічні основи вирощування високих врожаїв цукрового буряка» та професора В. П. Ступакова і доцентів М. І. Бахмата, В. І. Печенюка — «Рекультивація земель після промислового використання».

Навчально-виробничу і переддипломну практику студенти проходили в навчгоспі інституту, який мав 3500 га землі, з них під ріллею — 2894 га, садами — 52 га. В навчгоспі нараховували: 51 трактор, 12 комбайнів, 63 автомобілі та багато іншої техніки. Студенти також проходили практику в базових колгоспах і радгоспах, на підприємствах агропромислового комплексу.

Значну увагу приділяли формуванню у майбутніх спеціалістів марксистсько-ленінського світогляду. Комуністична партія вважала ідейне виховання радянських людей, і насамперед молоді. Партком інституту фактично був другою за значенням структурною одиницею після ректорату. На парткомі розглядали питання навчально-виховної і наукової роботи, а також питання господарського характеру. У різний час партком очолювали: Ю. Є. Очеретенко, С. Й. Федоряка, І. Я. Маліщук, А. С. Якименко, В. І. Іустінов, О. В. Ковтун, А. В. Рудь.

На факультеті громадських професій працювали відділення з підготовки атеїстів, пропагандистів у мережі партійної освіти, інструкторів спортивно-масової роботи, суддів з різних видів спорту, образотворчого мистецтва, фотокореспондентів та журналістів.

Деканами факультету були: доц. В. П. Ростикус, М. М. Грудінін, О. П. Чуприна; старші викладачі В. Д. Доронюк, О. Д. Бец та А. р. Ляпота.

У 1967 р., з ініціативи ректора інституту, професора С. С. Сербіна, старший викладач В. П. Ланевський створив Музей історії інституту. З 1973 до 1995 р. в інституті функціонувала військова кафедра. Кафедра мала гарну матеріальну базу, зокрема навчальні полігони в Кам’янці-Подільському та Славуті.

САМОКИШ
Михайло Іванович
ректор
(1983–2002)

Значну увагу приділяли заочному навчанню виробничників. З цією метою діяв заочний факультет. Деканами факультету були: доценти В. М. Дяченко, В. М. Євтушенко, О. р. Авраменко, М. М. Тихонов, С. М. Слободян.

Навчальне навантаження викладачів загальноосвітніх та спеціальних дисциплін складало 720–850 годин на рік, а викладачів суспільних дисциплін — 420–550 годин. Викладання вели переважно російською мовою.

Перевагу під час вступу до інституту надавали сільській молоді. Навчання було безкоштовним. Практично всі студенти отримували державну або колгоспну стипендію.

В інституті вирувало спортивне життя. У 70-ті рр. ХХ ст. Міністерство сільського господарства Радянського Союзу неодноразово нагороджувало грамотами колектив за кращу постановку спортивно-масової роботи. Особлива заслуга в цьому належить завідувачу кафедри фізвиховання Ю. Й. Покотильському, який із 1965 до 1981 р. очолював кафедру. З його ініціативи викладачі проводили масові спартакіади «Здоров’я» серед студентів та викладачів.

Відзначаючи заслуги Ю. Й. Покотильського в галузі розвитку фізичної культури і спорту університету й міста, згідно з Рішенням сесії Кам’янець-Подільської міської ради від 20 лютого 2004 р., його ім’я присвоєно спортивно-оздоровчій базі університету.

Надалі завідувачами кафедри були: старші викладачі Б. С. Кіпніс, Л. І. Щербина, канд. пед. наук, доц. П. Д. Дробний і ст. викл. Б. В. Качало.

Вагомих успіхів досягли чоловіча та жіноча гандбольна збірні, які тренував викладач Б. В. Качало. Так, жіноча гандбольна збірна інституту сім разів піднімалася на найвищу сходинку пошани серед усіх сільськогосподарських вищих навчальних закладів СРСР. Успішно виступали важкоатлети, велосипедисти та борці інституту.

У 1971 р. важкоатлети вибороли І місце в командному заліку серед ВНЗ Радянського Союзу, в 1969 та 1972 рр. — ІІ, а в 1973 р. — ІІІ. Упродовж 70-х рр. спортсмени встановили найбільшу кількість рекордів (49) на змаганнях важкоатлетів аграрних вишів СРСР. На рахунку студента зооінженерного факультету Олександра Левчика 23 рекорди. Він сім разів ставав переможцем змагань у своїй ваговій категорії.

У 1977 р. студент агрономічного факультету Іван Хомовський виборов звання чемпіона з важкої атлетики серед спортсменів ВНЗ Радянського Союзу.

Чотирьох майстрів спорту з вільної та класичної боротьби підготував майстер спорту СРСР В. П. Байцер. Багато зробили для примноження спортивної слави інституту подружжя майстрів спорту СРСР Володимир та Ганна Квасови.

Добре виступала збірна інституту з міні-футболу. Так, у 1989 р. під керівництвом тренера-гравця М. І. Вінтоника вона посіла І місце на республіканському турнірі вищих навчальних аграрних закладів, який відбувався у м. Дніпропетровську і був присвячений пам’яті воїнам-інтернаціоналістам.

У період 70–80-х рр. ХХ ст. 30 студентів інституту виконали норматив майстра спорту Радянського Союзу. Серед випускників інституту — заслужений тренер України, тренер збірної команди України з важкої атлетики, майстер спорту Радянського Союзу М. А. Мельник. В інституті функціонував спортивний клуб, головою якого спочатку був Б. С. Кіпніс, а потім — Ю. М. Пушкарьов.

У 1980 р. естафету олімпійського вогню головною площею міста проніс студент інституту Валерій Руснак.

Широко відомою в Україні та за її межами була художня самодіяльність Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту. Особливо майстерно виступав народний ансамбль троїстих музик (керівники — О. Д. Бец, Ф. А. Дудун). Як згадує учасник самодіяльного колективу А. П. Віннічук, в ансамблі склалася творча атмосфера. Активно функціонували танцювальний колектив «Подільський колос» (керівники — О. Романов, В. Волховський, В. П. Чернишева), хор (керівник — А. Ф. Лис), духовий оркестр (керівник — В. О. Кімнамчик). Далеко за межами області стали відомі самобутні артисти інституту А. р. Ляпота, М. А. Сембрат, М. А. Тиш.


На лабораторно-практичних заняттях з економіки і організації сільськогосподарського виробництва, 1969 р.

Справжньою школою життя стали студентські будівельні загони. Щорічно студенти заробляли 800–900 тис. крб.

Згадуючи ті часи, колишній студент факультету механізації сільського господарства М. І. Кизима писав, що студенти «..добре вміли працювати і відпочивати».

За період 1960–1970-х рр. інститут закінчили 3371 особа, за 1970–1980-х рр. — 5824, а за 1980–1990-х рр. — 8521.

Чимало випускників 1960–1980-х рр. працювали або продовжують працювати на викладацькій ниві у стінах Подільського державного аграрно-технічного університету. Серед них: колишній ректор, д-р с.-г. наук, проф., заслужений діяч науки і техніки України М. І. Бахмат; декан економічного факультету, д-р екон. наук, проф. М. В. Місюк; професори К. Б. Волощук, В. І. Овчарук, А. Т. Цвігун, В. І. Дуганець; колишній директор Інституту механізації і електрифікації сільського господарства, д-р пед. наук, проф. І. М. Бендера, колишній директор Інституту бізнесу і фінансів, д-р екон. наук, проф. В. К. Рудик, колишній декан біотехнологічного факультету, д-р с.-г. наук, проф. М. Г. Повозніков; завідувачі кафедр, доктори с.-г. наук, професори В. В. Данчук, І. П. Рихлівський, В. К. Шевчук, О. С. Гораш, О. І. Любинський; д-р вет. наук О. П. Коняхін; професори А. В. Рудь, І. І. Тимофійшин, О. В. Кващук; колишній декан факультету ветеринарної медицини, доц. І. А. Маленький, колишній заступник декана економічного та інженерно-технічного факультетів Л. М. Михайлова, колишній заступник директора Інституту агротехнологій, доц. А. Г. Глущак; доценти С. М. Замойський, В. Ю. Бурдега, П. П. Федірко; І. В. Семенець, О. В. Чубайко, О. О. Бондар, В. С. Вахняк, В. В. Дєвін, Т. М. Карчевська, А. М. Марущак, О. Я. Стрільчук, М. М. Волошин, В. П. Грубий, В. І. Іустінов, М. О. Ігнатьєв, В. В. Іліяшик, Л. А. Загнітко, П. П. Краснолуцький, В. О. Мельник, А. А. Пахолок, Н. І. Петровська, В. А. Рарок, О. А. Романенко, Н. С. Скрябіна, М. М. Смачелюк, М. М. Трояновський, І. Д. Хомовський, М. М. Хомовий, В. М. Яворов та ін.


Б. В. Качало з жіночою збірною з гандболу

Довгий час в університеті працювали випускники 60–70 рр. минулого століття: доктори с.-г. наук, професори В. О. Оліневич, С. М. Слободян, А. С. Якименко; доценти І. О. Захарчук, Т. А. Зюбровська, В. І. Кімаківський, М. В. Островський, Л. О. Севернюк, Г. Г. Шатковська, П. А. Філіпчук, р. Т. Якименко та ін.

Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут у 50–80-х рр. ХХ ст. відігравав важливу роль у підготовці кадрів аграрнопромислового комплексу для західного регіону України.

Радянська система вищої і середньої спеціальної освіти була достатньо міцною та життєздатною і готувала непоганих фахівців. Свідченням цьому є хоч би той факт, що викладачі університету успішно працювали на освітянській ниві за кордоном. Наприклад, доц. М. М. Тихонов — в Алжирі, Афганістані, Лаосі, доценти М. М. Голотін та В. І. Кімаківський — на Кубі, доц. В. С. Старостка — у Малі, доц. А. П. Ткачук — у Гвінеї.

Упродовж 1960–1980 рр. інститут був справжнім центром сільськогосподарської науки на Поділлі. У його складі діяли науково-дослідний сектор і проблемна науково-дослідна лабораторія гречки; на всіх кафедрах проводили науково-дослідну роботу викладачі й студенти.

Далеко за межами України стала відома науково-дослідна лабораторія гречки, створена в 1972 р. Згідно з Рішенням Державного комітету з науки і техніки СРСР, у 1978 р. лабораторію перетворено на проблемну науково-дослідну. Керувала лабораторією заслужений діяч науки і техніки України, д-р с.-г. наук, проф., акад. О. С. Алєксеєва.

Основні напрями досліджень лабораторії: виведення нових сортів гречки та вдосконалення технології їх вирощування. Науковці лабораторії у 1987 р. створили Тернопільську виробничо-наукову систему «Гречка». У лабораторії було зібрано багату колекцію селекційного матеріалу. Виведені 34 сорти, займали половину посівних площ гречки в Україні. Створено наукову школу «Гречка».

Професор О. С. Алексеєва опублікувала більш ніж 350 наукових праць, автор 24 монографій. За суттєві заслуги перед державою нагороджена орденом Трудового червоного прапора, дипломом лауреата нагороди Ярослава Мудрого.


Перший набір студентів економічного факультету, 1972 р.

У музеї університету є матеріали про О. С. Алексеєву, а на будинку, де вона мешкала разом із чоловіком, професором В. П. Ступаковим, встановлено меморіальну дошку.

При факультеті ветеринарної медицини було створено проблемну лабораторію біотехнології та імунології відтворення тварин (науковий керівник — д-р біол. наук, проф., акад. В. А. Яблонський).

Певних успіхів було досягнуто в результаті дослідження таких культур як топінамбур (проф. В. К. Блажевський) і обліпиха (доц. В. Ю. Білан); у розробленні наукових основ зниження рівня шкідливого впливу ходових систем мобільної техніки на ґрунт; у роботі над удосконаленням племінних і продуктивних якостей чорно-рябої породи на основі використання генофонду голштинської породи.

Матеріали досліджень викладачі інституту неодноразово представляли в Москві та Києві, на ВДНГ, а окремі з них нагороджені медалями та дипломами виставок і авторськими свідоцтвами.

У 1963 р. при інституті організовано опорний пункт наукового видавництва «Урожай». Протягом багатьох років його очолювали: проф. Г. Є. Усик, доценти І. М. Болгар, І. Ф. Рось.

У 60–80-х рр. ХХ ст. науковці інституту видали багато монографій. Серед них: «Біологічні основи агротехніки помідорів на Поділлі» (проф. Г. Є. Усик), «Організація молочної справи» (І. П. Болгар), «Люцерна — цінна кормова культура» (доц. Д. І. Калашнік), «Годівля тварин жомом» (проф. І. І. Задерій), «Економіка праці в колгоспах» (доц. О. І. Здоровцов), «Наукова організація праці в рослинництві» (проф. Д. П. Доманчук і доц. А. Я. Михайлик), «Племінна робота на вівцефермах» (проф. Д. Г. Степанов), «Довідник з вівчарства» (проф. Д. Г. Степанов).

Розвивалася студентська наука. Зокрема, в 1980–1981 н. р. за участь у Всесоюзному конкурсі на найкращу наукову студентську роботу було відзначено студентів факультету механізації сільського господарства: В. І. Дуганця (зараз — д-р пед. наук), Є. П. Гузія та М. М. Михайлова (науковий керівник — доц. А. В. Рудь).

Інститут став важливою кузнею для підготовки науково-педагогічних кадрів. У 1963 р. у виші створено аспірантуру, яка до кінця 1980-х рр. готувала науково-педагогічні кадри за вісьмома спеціальностями. У 1972 р. при аспірантурі почала функціонувати спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських дисертацій за спеціальностями: «Загальне землеробство», «Рослинництво», «Приватна зоотехнія», «Годівля сільськогосподарських тварин і технологія кормів».

ЯБЛОНСЬКИЙ
Валентин Андрійович
доктор біологічних наук,
народний депутат України ІІ скл.
АЛЕКСЕЄВА
Олена Семенівна
доктор сільськогосподарських наук,
заслужений діяч науки і техніки України

Не кожний сільськогосподарський інститут мав у той час спеціалізовану вчену раду. Величезну роботу з її створення провів ректор інституту С. С. Сербін, а також значний внесок зробили вчені секретарі ради, доценти В. М. Бескровна, В. І. Печенюк та Ю. С. Тихонова, яка одночасно завідувала аспірантурою. Після професора С. С. Сербіна спеціалізовану вчену раду очолювали доц. А. Т. Байдюк, професори М. І. Самокиш, В. О. Оліневич, О. С. Алєксеєва, М. І. Бахмат.

З моменту створення аспірантури її закінчили 140 осіб, а 187 захистили дисертації.

В інституті захищали дисертації громадяни Бангладешу, Казахстану, Молдови, Росії та Сальвадору.

У 60–80-х рр. ХХ ст. у виші активно розвивалася краєзнавча робота. Зокрема, на базі Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту з’явився Кам’янець-Подільський відділ Географічного товариства України при Академії наук України (в 1963–1975 рр. товариство очолював доц. М. М. Бабанський, а в 1975–1980 рр. — проф. В. А. Яблонський). Плідно працювали в напрямі вивчення флори Поділля та дослідження екологічного стану краю члени товариства: проф. Г. І. Ройченко, доценти інституту М. А. Задорожний, С. І. Ковальчук і ст. викл. М. М. Круцкевич. У 1985 р. М. А. Задорожний та С. І. Ковальчук видали книгу — «Пам’ятки природи Хмельниччини».

Початок 90-х рр. ХХ ст. в долі України посідає особливе місце. Долаючи нескінчену низку кризових явищ, наш народ заявив про бажання будувати власну суверенну державу.

16 жовтня 1990 р. в Кам’янці відбувся загальноміський страйк студентів на підтримку голодуючих студентів у Києві. У цьому страйкові взяли участь студенти сільськогосподарського інституту. На вимогу пікетувальників Президія Кам’янець-Подільської міської ради вперше на теренах Хмельниччини підняла перед Будинком рад національний жовто-блакитний прапор.

У березні – квітні 1994 р. відбулися вибори народних депутатів до Верховної Ради України. За Кам’янець-Подільським виборчим округом депутатом було обрано проректора з наукової роботи інституту, д-ра біол. наук, проф., чл.-кор. УААН В. А. Яблонського.

На початку 1990-х рр. в Україні стартував процес деідеологізації, демократизації, гуманізації та індивідуалізації навчального процесу. Запроваджено варіантність навчальних планів і програм, розпочато цілеспрямоване розроблення концепції ступеневої підготовки фахівців у ВНЗ. Викладання здійснювалося українською мовою.

У ті часи фінансування інституту значно обмежили. Незважаючи на це, колектив інституту активно шукав нові методи роботи в сучасних умовах. Зокрема, одними з перших в Україні (з 1992 р.) на факультеті механізації сільського господарства (декан — доц. І. М. Бендера) та на факультеті ветеринарної медицини (декан — доц. А. П. Ткачук) із 1993 р. впроваджено елементи ступеневого принципу навчання. Особи, які мали перед вступом середню спеціальну освіту і рекомендації з технікумів, навчалися в інституті за скороченою трирічною програмою. На економічному факультеті з ініціативи декана, доц. В. В. Бабаніна розпочато підготовку фахівців за спеціалізацією «Фінансування та кредитування».

БАХМАТ
Микола Іванович
ректор
(2002–2013)

З огляду на необхідність підвищення ролі гуманітаризації особистості, в інституті в 1990 р. було створено факультет соціально-гуманітарної освіти, який об’єднав п’ять кафедр такого напряму.

Викладачі кафедри історії, соціології і політології та кафедри філософії і культурології почали читати курси «Історії України», «І сторії аграрних відносин в Україні», «Історії української та зарубіжної культури», «Соціології», «Політології» та «Релігієзнавства». Доцент кафедри історії, соціології і політології В. Г. Романюк започаткував викладання дисциплін психолого-педагогічного циклу.

До складу факультету входила вперше організована в області кафедра екології та безпеки життєдіяльності людини.

Завідувач кафедри філософії та культурології, доц. М. Д. Попович (зараз — д-р філос. наук, проф.) висунув і обґрунтував концепцію екологізації навчального процесу в інституті. Ця концепція передбачала насичення екологічним змістом навчальних програм із загальноосвітніх, гуманітарних та спеціальних дисциплін. Зокрема, завідувач кафедри історії, соціології і політології, доц. М. І. Алєщенко і доц. О. С. Каденюк (нині — д-р іст. наук, проф.) взяли участь у написанні методичних порад «Проблеми екології у вузівському курсі «Історія України», які видано у 1994 р. в Науково-методичному центрі гуманітарної освіти Національного аграрного університету (м. Київ).

З 1993 р. при інституті функціонував військово-інженерний факультет.

Навчально-методичну, наукову та виховну роботу здійснювали 34 кафедри, зокрема 24 спеціальних, 5 загальноосвітних і 5 кафедр гуманітарного профілю.

У 1993 р. в інституті створено кафедру виробничого навчання, якій було передано 270 га дослідних полів навчгоспу. Кафедра забезпечувала проходження практики студентів (завідувач — доц. А. Г. Глущак). Ця кафедра з’явилася вперше в сільськогосподарських вищих навчальних закладах України.

Тоді в інституті нараховували 310 викладачів, зокрема 11 професорів, докторів наук, 173 кандидати наук, з них 140 доцентів.

Матеріальна база інституту — це 9 корпусів, де було розташовано 16 лекційних аудиторій, 157 лабораторій і кабінетів, спортивний і актовий зали. Скарбницею знань стала інститутська бібліотека. В її фондах понад 600 000 примірників. У 1983 р. Наукова бібліотека стала головною в обласному об’єднанні бібліотек сільськогосподарського профілю.


Урочисте відкриття свята «Козацькі забави»

Навчально-дослідне господарство інституту було великою лабораторією, маючи в розпорядженні 3225 га землі, з яких 2892 ріллі та 4 тваринницькі ферми.

Науковий потенціал інституту в 1990 р. значно зріс, коли під керівництвом акад. УААН О. О. Созінова було відкрито лабораторію генетики і адаптивної селекції сої (завідувач — випускник інституту, канд. с.-г. наук, а нині — д-р с.-г. наук, проф. В. В. Шерепітько). У 1990 р. в навчальному закладі було укладено 58 госпдоговірних тем на виконання і впровадження наукових розробок у виробництво.

Зміцнювалися міжнародні зв’язки. Інститут плідно співпрацював з Краківською аграрною та Ольштинською аграрно-технічною академіями (Польща). Наукові праці викладачі інституту неодноразово представляли на міжнародних конгресах та симпозіумах у США, Канаді, Італії, Нідерландах, Болгарії, Югославії, Японії, Німеччині, Індії та Китаї. Педагоги інституту стажувалися в Австрії, Швейцарії (М. М. Волошин, В. М. Яворов, В. С. Вахняк) та США (І. І. Мальченко, В. І. Печенюк, В. В. Іліяшик). Про результати стажування вони доповідали на Вченій раді інституту.

У червні 1991 р. на кафедрі історії, соціології і політології затверджено програму організаційно-методичних заходів розвитку історичного краєзнавства в інституті. Вона передбачала докорінну реконструкцію музею інституту. Зміст цієї концепції полягає у відображенні історії навчального закладу із 1919 р., генези сільськогосподарської освіти та науки.

Вирувало й спортивне життя. Завідувач кафедри фізкультури Л. І. Щербина став ініціатором проведення свята «Козацькі забави» (з 1995 р.).

Яскравим свідченням великого значення Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту для агропромислового комплексу України стало урочисте святкування його 75-річчя, яке відбулося 22 жовтня 1994 р.

Від інституту та академії — до університету

Кінець ХХ ст. характеризується інтенсивними кількісними та якісними змінами, а це є прямим підтвердженням того, що жодна країна без підготовки висококваліфікованих фахівців і належної організації наукової роботи не може забезпечити необхідного рівня науково-технічного прогресу та стійкого розвитку суспільства. З цією метою всі вищі навчальні заклади України пройшли акредитацію.

У 1994–1995 рр. в інституті працювала державна комісія і його було акредитовано за найвищим ІV рівнем. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 876 від 2 листопада 1995 р. та Наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України № 305 від 10 листопада 1995 р., інститут було реорганізовано в Подільську державну аграрно-технічну академію.

Урочиста презентація академії відбулася 15 грудня 1995 р. Новий статус вищого навчального закладу надав можливість сформувати більше підрозділів, спеціальностей, спеціалізацій.

За період існування академії до її складу ввійшли ботанічний сад, технікум (нині — коледж), військово-інженерний факультет було реорганізовано у Військово-інженерний інститут, агрономічний факультет — в Інститут агротехнологій, факультет механізації сільського господарства — в Інститут механізації і електрифікації сільського господарства, а факультет післядипломної освіти — в Інститут післядипломної освіти. В академії відкрили 13 нових спеціальностей.

За контрактом Міністерства аграрної політики України, до 26 лютого 2002 р. академію очолював заслужений працівник освіти України, проф. М. І. Самокиш. З 26 лютого до 4 червня 2002 р. тимчасово виконував обов’язки ректора д-р с.-г. наук, проф. А. Т. Цвігун.

4 червня 2002 р., згідно з Наказом Міністерства аграрної політики України, ректором призначено д-ра с.-г. наук, проф. М. І. Бахмата.

Завдяки зусиллям всього колективу академія змінила свій статус. Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 р. та Наказом Міністерства аграрної політики України від 16 серпня 2004 р., Подільську державну аграрно-технічну академію реорганізовано в Подільський державний аграрно-технічний університет.

Презентація університету відбулася 22 жовтня 2004 р. під час святкування 85-річчя з дня його заснування.

Відтоді Подільський державний аграрно-технічний університет входить до Всесвітнього консорціуму установ вищої сільськогосподарської освіти і досліджень у сільському господарстві. Це організація вчених, педагогів-аграріїв, яка опікується розв'язанням проблем щодо збільшення виробництва продуктів харчування, покращення їх якості.

Згідно з Болонською декларацією, на початку ХХІ ст. викладачі університету перейшли до кредитно-модульної системи навчання.

В університеті тоді готували фахівців за 17 напрямами, 21 спеціальністю та 63 спеціалізаціями.

Активно здійснюється профорієнтаційну роботу. З цією метою в райони Вінницької, Івано-Франківської, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей виїжджали викладачі, а в березні — травні кожного року для майбутніх абітурієнтів та їхніх батьків в університеті організовували День відкритих дверей.

Було укладено довготривалі договори про співпрацю для підготовки фахівців з усіма 13 ліцеями та профтехучилищами аграрного профілю області.

У Подільському державному аграрно-технічному університеті станом на 2010 р. навчалися приблизно 13 000 студентів.

Більша половина студентів навчалася за державним замовленням, інша частина — на комерційній основі. Під час формування набору за державним замовленням, згідно з Указом Президента України, пільги надавали сільській молоді.

Щороку приблизно 310 студентів університету на факультеті військової підготовки Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка навчалися за програмою «Офіцер запасу».

Гостро постало питання виховання студентської молоді, зокрема керівництво закладу наголошувало на такій думці: якщо не виховаємо морально здорове покоління, то можемо втратити державу. Також педагоги зауважували, що виші не лише навчають людину певної професії, а й творять громадянина.

В університеті розробили концепцію виховної роботи 27 жовтня 2005 р. Згідно з концепцією, метою виховання студентів у ЗВО є формування особистості громадянина України з національною свідомістю, характером, світоглядом та ідеалами на традиціях культури, духовності рідного народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування в молоді фізичної досконалості, інтелектуальної, моральної, художньо-естетичної, правової, політичної, трудової та екологічної культури.

11 травня 2007 р. в університеті стартував регіональний етап Всеукраїнського фестивалю художньої творчості «Софіївські зорі», на якому виступили колективи художньої самодіяльності вищих навчальних закладів Мінагрополітики шести областей України.

На першому семінарському занятті з «Історії України» студенти-першокурсники в музеї знайомляться з історією університету. Крім того, музей є науковою лабораторією з вивчення історії навчального закладу.


Зліт студентських лідерів аграрної освіти, Кам’янець-Подільський, ПДАТУ, 14–17 червня 2016 р.

Виховну функцію також виконує газета університету, перший номер якої вийшов у листопаді 1997 р. Вона називалася «Поле», а нині — «Вісник університету». Газету було створено з ініціативи ректора, проф. М. І. Самокиша. На її шпальтах висвітлюють проблеми світової та вітчизняної аграрної науки і освіти, історію університету, будні студентського життя тощо.

У виші проводили і проводять вечори відпочинку, тематичні вечори, День знань та останнього дзвоника, День працівників сільського господарства України, зустрічі випускників, КВК, свято «Козацькі забави».

Традиційними стали всеукраїнські студентські науково-практичні конференції, присвячені здоровому способу життя студентської молоді.

В університеті працюють спортивні секції, щорічно проводять спартакіади здоров’я серед викладачів, співробітників та студентів.

Студентів залучають до художньої самодіяльності. Разом із викладачами вони є постійними учасниками Всеукраїнського фестивалю творчих колективів вишів аграрної освіти «Софійські зорі».

ІВАНИШИН
Володимир Васильович
ректор

Гордістю художньої самодіяльності університету є народні танцювальні ансамблі: «Подільський колос», зразковий ансамбль танцю «Колосок» (керівник — В. Чернишева) Вони побували більш ніж у 20 країнах світу. Також у виші функціонують: творче об’єднання працівників підрозділу з виховної роботи Формація «АртГрадація» (керівник — М. Томайчук), вокально-інструментальний ансамбль «Мік Бенд » (керівник — В. Сірант), студентський театр «Лінк» (керівник — В. Свереда), жіночий вокальний ансамбль «Рутенія», вокальна студія «Перевесло» (керівник — р. Вознюк), студія сучасного та спортивного бального танцю «МАХІ» (керівник — К. Мильнікова), літературно-мистецький гурток «Ольвія» (керівник — О. Прокопова), фотостудія «Позитив» (керівник — І. Ткачук). До послуг студентів — 3 гуртожитки на 2172 місця, профілакторій, стадіон, 4 спортивні зали і 3 спортивні майданчики.

Велику роботу серед викладачів, працівників та студентів університету проводять викладачі фізичного виховання. У стінах вишу працювали: майстер спорту СРСР з важкої атлетики, суддя національної категорії з гирьового спорту Л. І. Щербина, кандидат в майстри спорту СРСР з гандболу Б. В. Качало, кандидат в майстри спорту СРСР з волейболу Д. С. Солопан. Зараз співробітниками університету є: майстер спорту міжнародного класу з важкої атлетики О. І. Хомовський, майстер спорту міжнародного класу з настільного тенісу С. П. Степанков, кандидат в майстри спорту з футболу В. М. Цимбалістий.

У виші функціонують спортивні секції з баскетболу, важкої атлетики, волейболу, гирьового спорту, легкої атлетики, настільного тенісу, футболу та шахів.

Загалом у виші підготовлено: 2 заслужені майстри спорту та 1 майстер спорту міжнародного класу, 53 майстри спорту, 321 кандидат у майстри спорту та 1850 першорозрядників.

Щорічно в університеті проводять підсумкові науково-практичні конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів, магістрів та студентів. У них беруть участь відомі вчені-аграрники України, працівники Міністерства аграрної політики та продовольства України і виробничники. Результати наукових здобутків друкують у фаховому збірнику.


Учасники Міжнародного науково-практичного форуму «Світовий досвід у галузі бджільництва та перспективи розвитку в Україні», 2018 р.

Науковці університету підтримують тісні зв’язки з виробництвом, вони часто виступають на обласних і районних виробничих нарадах, публікують статті в обласній та місцевій пресі, надають практичні рекомендації господарствам усіх форм власності. Важливе значення мають виставки та наукові конференції вишу, в яких беруть участь вчені університету.

Наукова бібліотека університету — одна з найбільших в області. Вона координує діяльність усіх бібліотек закладів аграрної освіти та науково-дослідних станцій Хмельницької області. Її фонд унікальний і на початку ХХІ ст. нараховував понад 615 000 томів. Було створено фонд рідкісної книги, який налічував приблизно 730 книг, та обмінно-резервний фонд. Бібліотека обслуговувала більш ніж 6000 читачів за єдиним реєстраційним обліком.

В умовах реформування села перед аграрними ЗВО постало завдання стати головними осередками підготовки й перепідготовки кадрів нової формації, запровадити інноваційні підходи до задоволення потреб у кваліфікованих фахівцях і їхньому навчанні, тісно співпрацювати з утвореними господарськими формуваннями.

Яскравим свідченням ролі та значення вишу для держави стало святкування його 90-річчя, яке відбулося 9 квітня 2009 р. На адресу університету надійшли привітання від Президента України В. А. Ющенка, голови Верховної Ради України В. М. Литвина. Університет вітали заступник міністра аграрної політики України Я. М. Гадзало, заступник голови Хмельницької обласної ради В. С. Грищук, інші високопосадовці області, м. Кам’янця-Подільського й району, відомі науковці та виробничники.


Обласна виставка «Агро-Поділля 2018», м. Хмельницький, 2018 р.

З 22 січня 2014 року Міністерство аграрної політики та продовольства України призначило виконувачем обов’язків ректора Подільського державного аграрно-технічного університету доктора економічних наук, професора, заслуженого працівника сільського господарства України Іванишина Володимира Васильовича.

За короткий період роботи, від в. о. ректора Подільського державного аграрно-технічного університету до обрання на посаду ректора 26.09.2014, В. В. Іванишин зумів ліквідувати заборгованість із комунальних платежів, із виплати заборгованості заробітної плати тощо. Він чітко налагодив роботу ректорату та структурних підрозділів університету, оптимізував штатний розпис, здійснив підбір і розстановку молодих та перспективних кадрів.

Відновлено роботу науково-дослідного інституту круп’яних культур, якому присвоєно ім’я засновника академіка О. С. Алексеєвої. Збільшено обсяг державного фінансування наукової діяльності інституту. За останні п’ять років в інституті виведено 2 нові сорти гречки, отримано більше 20 патентів.

На основі декількох науково-виробничих лабораторій в університеті створено науково-дослідний центр «Поділля», який є головною базою для проведення виробничого навчання, виробничої практики, впровадження прогресивних технологій вирощування сільськогосподарської продукції, механізації трудомістких процесів у тваринництві, переробки сільськогосподарської продукції.


Делегація з Данії в гостях у ПДАТУ, 24.10.2018 р.


Прес-конференція ректора ПДАТУ, професора В. В. Іванишина до Дня працівника сільського господарства України, 31.10.2018 р.

Практично розроблено й подано пропозиції голові Хмельницької облдержадміністрації та урядовим органам щодо створення на базі університету Подільського навчально-науково-виробничого регіонального центру аграрної освіти і науки із залученням до нього всіх аграрних коледжів, профтехучилищ, ліцеїв, науково-дослідних установ і сортодільниць, а також план зі створення Регіонального центру бджільництва на основі лабораторії «Навчально-наукова пасіка».

З метою оперативного та якісного надання освітніх, наукових, проектних, консультативних, інформаційних, посередницьких та практичних послуг, створено Навчально-науковий інститут підвищення кваліфікації та перепідготовки.

У 2018 р. створено новий структурний підрозділ Навчально-науковий інститут дистанційної освіти.

Значно розширено наукову діяльність університету. До ректорства В. В. Іванишина в університеті діяла лише одна спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських дисертацій із спеціальності 06.01.09 «Рослинництво». Вже в 2014 р. створено спеціалізовану вчену раду із захисту докторських дисертацій із спеціальності 06.01.09 «Рослинництво», відкрито спеціалізовану вчену раду із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальностями 08.00.03 «Економіка та управління національним господарством» та 08.00.04 «Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)», а в грудні 2017 року — спеціалізовану вчену раду із захисту докторських дисертацій за цими спеціальностями.

Взято курс на розширення міжнародної діяльності університету через налагодження зв’язків із вищими навчальними закладами Польщі, Німеччини, Пакистану та інших країн. Вже у вересні 2015 р. Подільський державний аграрно-технічний університет відвідали делегації із Варшавського і Краківського аграрних університетів (Польща), з якими укладено угоди про співпрацю. У 2016 р. була укладена угода про обмін студентами між ПДАТУ та Поморською академією в м. Слупську (Польща). Суттєвим здобутком стало підписання низки угод щодо паралельного безкоштовного навчання студентів ПДАТУ в Люблінській політехніці (Польща) і Оснабрюцькому університеті (Німеччина). Також за 2017–2018 навчальний рік було підготовлено до укладання та підписано угоди з такими іноземними закладами освіти: Сільськогосподарським університетом ім. Хуго Коллантая (Польща); Центром безперервної та професійної освіти в Познані (Польща); Університетом в Крагуєвці (Сербія); Чеським університетом природничих наук (Чехія); Білоруською державною сільськогосподарською академією (Білорусь). Налагоджено тісні зв’язки з Університетом Абу-Дабі (Об’єднані Арабські Емірати). Щороку науково-педагогічні працівники університету проходять стажування в закордонних закладах освіти, а студенти проходять закордонні практики у 16-ти країнах світу (Данія, Норвегія, США, Швеція, Австралія, Німеччина, Швейцарія та інші).

З метою створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу України, пошуку, підтримки і стимулювання інтелектуального і творчого обдарування молоді, самореалізації творчої особистості в сучасному суспільстві в 2014 році започатковано відкритий фестиваль-конкурс обдарованих креативних студентів закладів вищої освіти України і зарубіжжя «АгроУніФест».

Весь свій талант та управлінський хист, увесь багатий життєвий досвід та потужний інтелект ректор Володимир Іванишин спрямовує на благо університету, який за п’ять років став для нього рідним. А отже, від цього виграє не тільки колектив вишу, який з надією дивиться в майбутнє, але й весь наш край, вся наша Україна.

У 2019 р. минає 100 років славної історії Подільського державного аграрно-технічного університету. Перші 100 років звитяжної праці та невпинного розвитку освітнього та наукового центру великого регіону України. Нехай це століття стане наріжним каменем його подальшого успішного існування та роботи задля виконання тих величних завдань та цілей, заради яких людство і створило університети!


Відкритий кубок міста з українського рукопашу «Спас», 2018 р.

Вступне слово ректора ПДАТУ
   [   Зміст   ]   
Випускники університету — Герої Соціалістичної Праці, Герої України