Навчальна діяльність Харківського національного університету радіоелектроніки

Радіотехнічний факультет був створений у серпні 1962 р. одночасно з реорганізацією гірничого інституту. Влітку 1963 р. було сформовано штат перших викладачів факультету: О. П. Дорохов, В. Д. Кукуш, Г. І. Сідоров, Е. С. Хорошайло, В. Ф. Пасічник, Я. П. Цар, Н. К. Соболь (Гордієнко), М. А. Лавринович, Ю. О. Гордієнко, Е. О. Свірщова, І. Б. Нагібін, А. П. Гапонов, Д. М. Смагін, В. М. Світенко та інші.
Завдяки їхній активній роботі укомплектовано необхідним навчальним і науковим устаткуванням лабораторії та 1 вересня 1963 р. відкрито кафедри теоретичних основ радіотехніки (завідувач — В. В. Толстов), радіовимірювань і антенно-фідерних пристроїв (О. П. Дорохов), радіоприймальних пристроїв (О. І. Губернаторов), конструювання і технології виробництва радіоапаратури (Є. Г. Прошкін), радіопередавальних пристроїв (М. Ф. Лагутін), електронних і вимірювальних приладів (А. Л. Горелік). Почалася підготовка студентів за спеціальностями «Радіотехніка», «Конструювання і технологія виробництва радіоапаратури», «Промислова електроніка», «Математичні та лічильно-вирішувальні прилади і пристрої».
Першим деканом факультету було призначено доц. Л. В. Трубецькова. Протягом майже 50 років цю посаду обіймали професори В. Д. Кукуш, М. Ф. Лагутін, В. І. Альохін, В. М. Шокало, доценти В. В. Толстов, І. Г. Васильєв, В. Ф. Пасічник, І. Ф. Дем’янков. Їхніми заступниками були ст. викл. М. Ю. Бесєдовський, доценти О. Ф. Гребенюк, А. П. Гапонов.
У 1964 р. зі складу кафедри антено-фідерних пристроїв виокремилася кафедра радіовимірювань, яку очолив проф. В. Д. Кукуш.
У 1971 р. припинено прийом студентів на радіотехнічний факультет Харківського політехнічного інституту. Відтоді радіоінженерів готують лише на відповідному факультеті ХІРЕ. Сюди перевели харківську радіотехнічну школу проф. Б. Л. Кащеєва з кафедрою «Основи радіотехніки» та проблемною науково-дослідною лабораторією радіотехніки, експериментальну базу якої, розташовану в Балаклійському районі Харківської області, сьогодні визнано національним надбанням України. На радіотехнічний факультет Харківського інституту радіоелектроніки перевелися викладачі і студенти старших курсів. Тоді було створено кафедру «Теорія електрорадіокіл», яку очолив проректор із навчальної роботи доц. В. В. Толстов. У 1967 р. відкрито науково-дослідну лабораторія «Приладобудування» (доц. О. І. Губернаторов).

Через рік на факультеті вже навчалося більше тисячі студентів. Їх прийом на спеціальність «Радіотехніка» становив 180 осіб; зросла також кількість викладачів.
Наступні роки були роками активного розвитку факультету. Тоді ж тут не вистачало педагогів вищої кваліфікації — докторів і кандидатів наук. Тому пріоритетним завданням стало підвищення кваліфікації викладацького складу за допомогою відрядження співробітників і працівників до провідних вишів на відповідні курси, активізації роботи аспірантури, розширення наукової бази і кола досліджень.
На факультеті створили кілька наукових шкіл. Головним напрямом наукової роботи стало вивчення природного середовища, особливо навколоземного повітряного простору методами поширення радіохвиль. Біля його витоків стояв академік С. Я. Брауде. Професор Б. Л. Кащеєв у цій сфері створив наукову школу метеорної радіолокації (1958–2004), яка за допомогою методу радіолокації досліджувала метеорні явища в атмосфері Землі.
Водночас наукова школа професора М. Ф. Лагутіна (1963–2008) вивчала метеори безперервно-хвильовим базисним методом, домішки натрію, літію та інших речовин у стратосфері й мезосфері Землі лідарним методом. Також було засновано науково-дослідну лабораторію «Промінь», а в 1991 р. — полігон у м. Зміїв.
У цей ж час наукова школа проф. Є. Г. Прошкіна (1963–2000) досліджувала методи та системи дистанційного зондування атмосфери з використанням акустичних і електромагнітних хвиль. У 1971 р. створено проблемну науково-дослідну лабораторію зондування атмосфери. Згадана наукова школа діє й сьогодні, її очолює проф. В. М. Карташов.
У 1980 р. на кафедрі антенно-фідерних пристроїв (згодом — кафедра технічної електродинаміки й антен) почала працювати потужна наукова школа з теорії антен і поширення радіохвиль проф. Я. С. Шифріна, а з 1997 р. вона діє на кафедрі основ радіотехніки. В 1993 р. для обміну досвідом, відновлення наукових зв’язків із країнами СНД було організовано Національну асоціацію «Антени», а в 1995 р. — Східноукраїнське об’єднане відділення ІЕЕЕ.
Наукова школа, яку очолює проф. В. М. Шокало, досліджує проблеми бездротової передачі енергії мікрохвильовим променем. Роботи за цим напрямом розпочалися ще у 80-х роках ХХ ст. Сьогодні вона об’єднала зусилля вчених кафедри основ радіотехніки і стала лідером у сфері радіолокації та дистанційного зондування атмосфери, метеорної астрономії, теорії антен із нелінійними елементами.
Загалом наукові школи підготували 14 докторів та більше 70 кандидатів наук.
У 1971 р. зі складу радіотехнічного факультету виокремився факультет конструювання і виробництва радіоапаратури. Кафедра радіотехнічних систем була перейменована у радіоелектронних систем і її очолив проф. В. І. Альохін.
У 70-х роках ХХ ст. розпочався процес інформатизації всієї країни. У 1975 р. на радіотехнічному факультеті ХІРЕ почали готувати інженерів із багатоканального електрозв’язку, створено кафедру «Багатоканальний електрозв’язок» (завідувач — доц. Т. П. Петручек). Через двадцять років на базі цієї спеціальності було засновано факультет телекомунiкацiй та вимірювальної техніки.

Колектив деканату. Зліва направо: перший ряд:
Л. П. Тимошенко, С. М. Сакало, В. Л. Басецький; другий
ряд: І. С. Бабанська, А. Б. Макаренко, Л. Ф. Сайківська

У 1991 р. факультет почав готувати інженерів за спеціальністю «Апаратура радіозв’язку, радіомовлення та телебачення», а в 2004 р. — за напрямом «Інформаційна безпека».
Зараз до складу факультету входять кафедри основ радіотехніки (завідувач — проф. В. М. Шокало), радіоелектронних систем (проф. В. М. Карташов), радіоелектронних пристроїв (проф. І. Є. Антіпов), іноземних мов (проф. М. П. Сукнов). Очолює факультет проф. С. М. Сакало, заступниками є доц. В. Л. Басецький, проф. Л. П. Тимошенко, асист. Л. Ф. Сайківська.
Сьогодні тут здобувають освіту фахівці за спеціальностями «Радіотехніка» та «Системи технічного захисту інформації, автоматизація». Для покращення підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів навчальні плани спеціальностей мають спеціалізації. Засвоєння практичних навиків і вмінь відбувається у лабораторіях, комп’ютерних класах кафедр, під час практики на філіях, підприємствах, компаніях, у науково-дослідних інститутах регіону.
Під керівництвом провідних науковців кращі студенти долучаються до науково-дослідної роботи, беруть участь в університетських, всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях. Кожного року команда факультету та окремі студенти посідають призові місця на всеукраїнських студентських олімпіадах із радіотехніки та технічного захисту інформації. Високих успіхів досягла команда студентів факультету на Міжнародному студентському конкурсі компанії Microsoft «Imagine Cup–2008» (Париж) та «Imagine Cup–2009» (Каїр), посівши шосте та третє місця у світі відповідно. На факультеті навчаються студенти, які отримують іменні державні стипендії: Президента України, Кабінету Міністрів, іменні стипендії видатних учених університету.
Факультет підтримує і розвиває міжнародні зв’язки з університетами Німеччини, Фінляндії, Росії, Швеції, Мексики, у тісному зв’язку з якими проводяться спільні наукові конференції, стажування працівників, обмін студентами. У межах міжнародної співпраці діє угода з Університетом м. Лейпциг, яка передбачає низку заходів, що стосуються навчальної та наукової діяльності викладачів і студентів, зокрема у сфері дистанційної освіти. За допомогою технологій відеозв’язку молодь бере активну участь у міжнародних конференціях, навчальних проектах у лабораторії «Відеокомунікаційні технології та системи», а також змагається у міжнародних конкурсах.
Радіотехнічний факультет підготував більше 7000 спеціалістів, які сьогодні підтримують його високий авторитет. Серед випускників — громадяни Росії, Киргизії, Узбекистану, Туркменістану, Іраку, Перу, ОАР, Китаю, Палестини.

Кафедра основ радіотехніки

Володимир Михайлович Шокало — завідувач кафедри, доктор технічних наук, професор, академік Міжнародної академій наук прикладної радіоелектроніки України, Росії та Білорусі та Міжнародної академії зв’язку.
Народився 19 травня 1948 р. у м. Хорол Полтавської області. Вищу освіту здобув на радіотехнічному факультеті Харківського інституту радіоелектроніки (спеціальність «Радіотехніка»), де з 1971 р. пройшов шлях від інженера до завідувача кафедри.
В. М. Шокало — Senior Member «IEEE», почесний доктор Одеського національного політехнічного університету, почесний професор Національного технічного університету «Львівська політехніка» і Севастопольського національного технічного університету.
Він є головним редактором Всеукраїнського науково-технічного збірника «Радіотехніка», співредактором американського журналу «Telecommunication and Engineering», головою спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій, членом Науково-технічної ради МОНУ за напрямом «Радіотехніка».
Нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, знаками «Відмінник освіти України» і «За наукові досягнення».

Кафедра основ радіотехніки була заснована у 1946 р. на радіотехнічному факультеті Харківського електротехнічного інституту. Її першим завідувачем став академік АН УРСР А. О. Слуцкін. У 1950 р. факультет перейшов до складу ХПІ, і кафедру очолив проф. С. Я. Брауде. У цей час було створено іоносферну станцію. Серед учасників події — асистент Б. Кащеєв, аспіранти Є. Прошкін, В. Толстов.
У 1956 р. кафедру очолив доцент Б. Л. Кащеєв. Із його приходом почали розробляти новий науковий напрям — дослідження метеорних явищ в атмосфері Землі методом радіолокації. Кафедра брала участь у багатьох міжнародних геофізичних проектах. Створено Балаклійську польову лабораторію (1957) і проблемну науково-дослідну лабораторію радіотехніки (1958). Протягом 1968–1970 рр. вчені працювали у складі радянської екваторіальної метеорної експедиції (Сомалі).
У 1986 р. завідувачем кафедри основ радіоелектроніки став д. т. н., проф. Ю. І. Волощук. У 1997 р. її об’єднали з частиною колективу, що раніше працював на кафедрі технічної електродинаміки та антен (завідувач — д. т. н., проф. Я. С. Шифрін), а ще раніше — на кафедрі антенно-фідерних пристроїв, яку заснував у 1963 р. к. т. н., доц. А. П. Дорохов.
З 1997 р. об’єднаною кафедрою основ радіотехніки керує д. т. н., проф. В. М. Шокало.
Зараз кафедра готує фахівців за двома напрямами: «Радіотехніка» і «Системи технічного захисту інформації». На кафедрі працює сім професорів, докторів наук та 16 доцентів, кандидатів наук. Вона пишається тим, що свого часу тут працювали видатні вчені — Б. Л. Кащеєв, Я. С. Шифрін, і досі читає лекції проф. М. І. Кравченко.
Великим досягненням кафедри основ радіотехніки є видання україномовних підручників: чотиритомовика «Сигнали і процеси в радіотехніці» (Ю. І. Волощук), двотомовика «Основи теорії кіл» (Ю. О. Коваль, Л. В. Гринченко та І. О. Милютченко), двотомовика «Електродинаміка та поширення радіохвиль» (В. М. Шокало, В. А. Усін, Д. В. Грецьких), «Організація конфіденційного діловодства» (В. О. Хорошко, В. М. Шокало).

Викладачі приділяють велику увагу організації сучасної навчальної роботи й отриманню студентами освіти високого рівня. Багато випускників працює за кордоном: у США, Данії, Нідерландах, Німеччині. У фірмі «Epcos» (ФРН) працює більше десяти радистів ХНУРЕ, які своєю роботою підтвердили високу якість інженерної підготовки на кафедрі основ радіоелектроніки.
Добре організована наукова робота зі студентами. Серед досягнень — перемоги на республіканських семінарах, конкурсах молодих учених, гранти. Найбільший здобуток — третє місце у світовому конкурсі «Microsoft».
На кафедрі діє науково-навчальний центр «Радіотехніка», який заснував ще проф. Б. Л. Кащеєв і який, згідно з наказом ректора, складається з лабораторій: інформаційно-вимірювальних систем, теорії та техніки антен, супутникових мережевих технологій високоточного місцевизначення, багатоцільового географічного комплексу для дослідження атмосфери і притоку метеорної речовини (Балаклійський полігон).
Наукова робота в центрі здійснюється за такими напрямами: високоточна синхронізація просторово рознесених еталонів часу і частоти; формування криптографічних ключів із використанням випадкових характеристик метеорного радіоканалу; використання сторонніх джерел радіовипромінювання для визначення припливу метеорної речовини; відцифрування раніше одержаних результатів спостереження метеорних радіовідбиттів; створення сучасних цифрових систем передачі інформації; розвиток теорії та техніки реконфігурованих і самоструктурованих антен; високоточне визначення просторово-часових характеристик стаціонарних і рухомих об’єктів.

Колектив кафедри. Зліва направо: перший ряд: В. А. Булага, Л. Ф. Сайківська, Р. І. Стрельцова, О. І. Олейнікова,
Г. С. Сібільова, О. М. Павленко, В. П. Самченко, В. В. Невлюдова; другий ряд: Д. В. Грецьких, Д. Ю. Горелов, О. В. Крикун, В. М. Шокало, С. М. Сакало, О. І. Цопа, Ю. О. Коваль; третій ряд: Д. С. Гавва, Ю. В. Ликов, О. О. Стрельницький,
І. О. Милютченко, О. М. Рибалко, В. Д. Кукуш, А. М. Олейніков, І. Д. Гладкоскок, О. Є. Стрельницький; четвертий ряд:
О. О. Щербина, В. А. Усін, А. І. Лучанінов, В. І. Огар, В. Г. Лихограй, В. О. Скрипник

Основою наукової бази кафедри, яка формувалася протягом п’яти десятиліть, є Балаклійський полігон. Він має кілька унікальних радіовимірювальних комплексів. Їх сукупність і складає об’єкт, що є національним надбанням, зареєстрований під назвою «Багатоцільовий геофізичний комплекс для досліджень атмосфери й припливу метеорної речовини». Цей комплекс має у своєму складі радіолокаційну систему «МАРС» (метеорна автоматизована радіолокаційна система) — найбільш чутливу систему в світі, за допомогою якої була створена комп’ютерна база даних параметрів радіометеорних потоків, що за кількістю зібраного матеріалу не має аналогів у світі.
Нещодавно проф. Ю. І. Волощук та к. т. н. Д. Ю. Горелов розробили науково-технічний продукт, що має назву «Каталог орбіт метеорних потоків та асоціацій, створений на базі багаторічних радіолокаційних спостережень метеорів на комплексі «МАРС» ХНУРЕ». Галузі використання каталогу: астрономія, космонавтика, світові системи забезпечення астероїдної безпеки.
До комплексу національного надбання входить також радіолокаційна система «ВЕТА» для отримання фундаментальних даних про хвильові процеси у верхній атмосфері.
Комплекси «МАРС» і «ВЕТА» надто енергозатратні, тому вчені центру розробили нову методику досліджень за допомогою чужих передавачів. Одна з таких розробок — вимірювальна станція для дослідження метеорної активності методом рознесеної локації за телевізійними сигналами. Зараз ця система працює у світовій мережі і постачає вітчизняні дані для збагачення світових знань із метеорної локації. Розробники — проф. А. М. Олейніков та ст. викладач Ю. В. Ликов.
Великим досягненням центру є створення у ХНУРЕ сертифікованої GPS-станції «SUPE». Колектив лабораторії — О. О. Жаліло, Д. О. Шелковенков, О. О. Желанов — взяв участь у розробці постійно діючої мережі GPS-станцій України. Важливо, що відстань між базовими станціями становить близько 150 км, тоді як у Європі — близько 50 км. Це стало можливим завдяки впровадженню технології обробки вимірювальної інформації, запропонованої О. О. Жалілом.
Станція зареєстрована ГАО НАНУ як міжнародний геодинамічний пункт (DOMES 15504M001) у Національному географічному інституті Франції, а також провайдер вимірювальної інформації в режимі реального часу у Федеральному агентстві картографії та геодезії ФРН.
Певні здобутки належать антенній лабораторії, яка зараз займається розробкою теорії реконфігурованих та самоструктурованих антен (керівник — проф. А. І. Лучанінов). У цій лабораторії вперше в Україні були проведені досліди з бездротової передачі енергії мікрохвильовим променем.
Лабораторія інформаційно-вимірювальних систем, яку очолює проф. Ю. О. Коваль, традиційно вивчає питання високоточної синхронізації часу і частоти. Дослідження проводяться у межах двох напрямів: удосконалення радіометеорного методу синхронізації і розробка методу, альтернативного заснованому на використанні супутникових радіонавігаційних систем (СРНС). Його недолік — залежність від функціонування закордонних СРНС. Альтернативний метод — це пасивний метод, який у пунктах, що синхронізуються, використовує сигнали наземного та супутникового ТV. На нього отримано патент.
Новим досягненням у роботі центру є створення ЦСПІ (розробник — О. І. Цопа). Це перша в Україні багатоканальна цифрова система, яка забезпечує передачу інформації зі швидкістю 20 Мбіт/с на відстань до 5 км. Вона впроваджена в ЦОВ «02» ГУ МВС м. Харкова.
Зараз центр працює над створенням у ХНУРЕ проекту «Мобільний університет», метою якого є реалізація мобільної інформаційної мережі в інтересах розвитку освіти і науки. Розроблено експериментальний сегмент мережі, який працював на кількох університетських форумах; завершується тестування читального залу і незабаром студенти зможуть користуватися бездротовим доступом до інформаційних ресурсів.
Також є декілька цікавих розробок у галузі бездротових технологій, зокрема мобільна лабораторія для вимірювання загасань при поширенні радіохвиль у місті під час роботи системи WіMAX. Цю розробку виконав доц. О. О. Стрельницький.
Одним із напрямів роботи є створення ретрансляторів інформації на малогабаритних радіокерованих носіях, які розробляють для їх впровадження у радіотехнічні системи прогнозування надзвичайних ситуацій.
У показниках наукової роботи великі досягнення — це захист п’яти докторських дисертацій та видання чотирьох монографій: «Дистанционные методы и средства исследования процессов в атмосфере Земли» (Б. Л. Кащеєв, Є. Г. Прошкін, М. Ф. Лагутін), «Развитие теории и совершенствование радиометеорных систем связи и синхронизации» (І. Є. Антіпов, Ю. О. Коваль, В. В. Бавикіна), «Крупноапертурные антенны-выпрямители систем беспроводной передачи энергии микроволновым лучом» (В. М. Шокало, А. І. Лучанінов, О. М. Рибалко, Д. В. Грецьких), «Методы проектирования защищенности ведомственных систем связи, основанные на концепции отводного канала» (О. І. Цопа, В. М. Шокало).
Кафедра основ радіотехніки — визнаний лідер у сфері радіолокаційних метеорних досліджень атмосфери Землі, метеорного зв’язку, вивчення динаміки земної атмосфери, розробки систем синхронізації часу і частоти, а також у вивченні антен із нелінійними елементами та бездротової передачі енергії мікрохвильовим променем.
Науковий доробок кафедри отримав міжнародне визнання. На честь метеорних дослідників університету названі малі планети: «ХТУРЕ» (2001), «Кащеєв» (1999) і «Волощук» (2002).

Кафедра радіоелектронних пристроїв

Іван Євгенійович Антіпов — завідувач кафедри, доктор технічних наук, професор.
Народився 30 травня 1968 р. у Красноярську (Росія). З відзнакою закінчив радіотехнічний факультет Харківського інституту радіоелектроніки, де опанував спеціальність «Радіотехніка». Працював стажером, дослідником у проблемній науково-дослідній лабораторії основ радіотехніки. На кафедрі основ радіотехніки пройшов шлях асистента, викладача, доцента, професора.
З 1997 р. І. Є. Антіпов — кандидат технічних наук. У 2007 р. захистив докторську дисертацію «Розвиток теорії і вдосконалення радіометеорних систем зв’язку і синхронізації». З 2011 р. — завідувач кафедри радіоелектронних пристроїв.

Кафедра започаткована у 1963 р. під назвою «Радіопередавальні пристрої» (згодом — «Генерування і формування сигналів», «Радіоелектронні пристрої»). Її очолив проф. М. Ф. Лагутін, якого згодом двічі обирали деканом радіотехнічного факультету. Протягом 1975–1991 рр. завідувачем був д. т. н., проф. М. Д. Колпаков.
Тут готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів освітнього напряму «Радіотехніка» за фахом «Радіоелектронні пристрої, системи і комплекси» у межах спеціалізації «Медичні радіоелектронні прилади і системи». Випускники отримують знання, необхідні для розробки, обслуговування і ремонту радіоелектронних засобів лікування людини, комп’ютерної діагностики й обробки біомедичної інформації.
Матеріальна база кафедри радіоелектронних пристроїв забезпечує лабораторні цикли з таких базових дисциплін: «Аналогові електронні пристрої», «Цифрові пристрої», «Генерування та формування сигналів», «Прийом і обробка сигналів», «Електротехнічні пристрої», а також зі спеціальних дисциплін; створено навчальні лабораторії «Аналогові електронні пристрої», «Цифрові пристрої і мікропроцесори», «Прийом і обробка сигналів».
У складі професорсько-викладацького колективу працює четверо докторів та восьмеро кандидатів наук.
У своїй діяльності кафедра спирається на філії, що представляють провідні в Україні наукові і виробничі підприємства із розробки медичної техніки, медичні, наукові центри, що досліджують фундаментальні фізичні проблеми. Серед них — «АТ НДІ радіотехнічних вимірів» (проф. Б. І. Макаренко, доц. Г. О. Чуканова), Харківський науково-дослідний інститут загальної і невідкладної хірургії (доц. В. В. Булага, доц. О. О. Крахмалова), Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» (проф. А. М. Єгоров, ст. н. с. Ю. Ф. Лонін), Інститут радіофізики й електроніки ім. А. Я. Усікова НАН України (проф. Ю. В. Прокопенко).
Напрями наукових досліджень кафедри постійно розвивалися, охоплюючи як розробку комплексів із дослідження природного середовища, так і розробку радіоелектронних приладів різного застосування.

Колектив кафедри. Зліва направо: М. М. Колендовська, О. А. Зарудний,
О. Ю. Звягінцев, І. Є. Антіпов, В. Л. Басецький, М. Є. Алфьоров, Є. Ю. Бондар

Колектив наукової школи проф. М. Ф. Лагутіна вивчав метеори безперервно-хвильовим базисним методом у пустелі під Ашхабадом. Було проведено вимірювання гальмування й орбіти метеорів у комплексі з оптико-телевізійними спостереженнями; у межах комплексного підходу вивчали динаміку припливу метеорної речовини на Землю методами радіолокаційних і лідарних технологій.
Науковці кафедри під керівництвом проф. М. Ф. Лагутіна створили унікальний локаційний комплекс оптичного діапазону для визначення домішок натрію, літію й інших речовин у мезосфері, виготовили і запровадили лідарні системи в Антарктиді на станціях «Молодіжна», «Мирний», у горах Копет-Дагу, Кавказу, в Україні. В цих роботах у різний час брали участь доценти Д. М. Смагін, В. П. Онуфрієв, Т. П. Петручек, В. С. Полчанінов, О. А. Зарудний, В. А. Стонога, А. Л. Верхоробін, М. П. Мустецов, В. Л. Басецький, ст. викл. М. Ю. Бесєдовський, О. А. Деняк.
За результатами досліджень побудовано глобальну модель техногенних домішок у стратосфері й мезосфері Землі. Колектив уперше у світової практиці створив радіочастотний та лідарний комплекси зондування верхніх шарів атмосфери в Антарктиді на станціях «Молодіжна» і «Мирний», брали участь у дев’яти Антарктичних експедиціях (1966–1989).
Під керівництвом проф. М. Д. Колпакова тривали дослідження стабільності роботи варакторних помножувачів частоти НВЧ діапазону. До цих робіт долучалися ст. викл., к. т. н. Ю. А. Фесенко, доц. В. С. Полчанінов.
Під егідою доц. Г. А. Салопа і проф. Л. П. Тимошенко учені розробляли цифрові вимірювачі швидкості ультразвуку, що дозволило підняти на новий рівень методики контролю міцності будівельних матеріалів. Надалі вивчення ультразвукових ефектів у різних середовищах дали змогу започаткувати навчальний курс «Ультразвукові медичні пристрої».
Під керівництвом проф. В. І. Чумакова було розгорнуто роботи в галузі генерування потужних імпульсних електромагнітних випромінювань на основі техніки прискорювачів заряджених часток і плазми; проведено експериментальні дослідження взаємодії електромагнітного випромінювання високої інтенсивності з об’єктами різної фізичної природи для застосування у медицині, сільському господарстві, а вивчення методів формування імпульсного випромінювання надкороткої тривалості за допомогою провідників, що вибухають, дозволили створити джерело надширокосмугового випромінювання. Крім того, на основі вибухомагнітних генераторів виконано теоретичні дослідження магнітокумулятивних систем.
Разом із викладачами кафедри радіоелектронних пристроїв у роботах взяли участь студенти радіотехнічного факультету й аспіранти кафедри. Розроблене і виготовлене наукове устаткування за багатьма критеріями є унікальним в Україні.
Зараз тривають дослідження ефектів біологічної дії ультразвукових хвиль, а також технічних проблем екстракорпоральної літотрипсії.
На кафедрі працює навчально-наукова лабораторія, у якій студенти працюють над власними науковими дослідженнями.
Підтримувана керівництвом університету і філіями, кафедра радіоелектронних пристроїв продовжує вдосконалювати навчально-методичне забезпечення, розвивати і зміцнювати матеріальну базу для підвищення якості навчання.

Кафедра радіоелектронних систем

Володимир Михайлович Карташов — завідувач кафедри, доктор технічних наук, професор, академік Міжнародної академії наук прикладної радіоелектроніки України, Росії і Білорусі.
Народився 3 липня 1958 р. у Ростовській області (Росія). У 1980 р. закінчив радіотехнічний факультет ХІРЕ.
Працював у науково-дослідній лабораторії Харківської військової інженерної радіотехнічної академії протиповітряної оборони ім. Л. О. Говорова. З 1984 р. — у Харківському інституті радіоелектроніки.
У 1990 р. захистив кандидатську, а в 2003 р. — докторську дисертацію.
З 2006 р. Володимир Карташов очолює кафедру радіоелектронних систем.
Є автором понад 130 друкованих праць, навчального посібника із грифом МОНУ, двох монографій. Має 13 патентів і авторських посвідчень.

У 1963 р. в Харківському інституті гірничого машинобудування, автоматики й обчислювальної техніки розпочалася підготовка радіоінженерів, гостра потреба в яких відчувалася у військово-промисловому комплексі і в космічній галузі, яка тоді активно нарощувала потужності. Спочатку була створена кафедра конструювання та технології виробництва радіоапаратури. Її очолив к. т. н., доц. Є. Г. Прошкін, котрий уже мав великий життєвий досвід, пройшовши фронти Великої Вітчизняної війни, попрацювавши на керівних інженерних посадах на приладобудівному заводі ім. Т. Г. Шевченка та доцентом Харківського політехнічного інституту ім. В. І. Леніна. Він запросив на викладацьку роботу досвідчених виробників С. Я. Карнарукова та А. І. Золотухіна, молодих інженерів ХПІ Г. І. Сідорова й А. В. Зелінського, а також випускників ХПІ В. М. Світенка, В. М. Євсеєва та С. Д. Новікова. Вони стали основою енергійного викладацького колективу. Починаючи з нуля відкривали навчальні лабораторії, отримували вимірювальну апаратуру в різних організаціях, своїми руками створювали навчальні макети радіоелектронної апаратури на базі промислових зразків та власної розробки.
У зв’язку з великою кількістю навчальних дисциплін для удосконалення навчального процесу в 1965 р. кафедра конструювання та технології виробництва була розділена на дві — конструювання радіоапаратури (завідувач — доц. Є. Г. Прошкін) та технології виробництва радіоапаратури (доц. В. К. Дущенко).
У 1970 р. кафедра конструювання радіоапаратури була ще раз реорганізована шляхом виокремлення з неї кафедри конструювання радіотехнічних систем, очолюваної доцентом Є. Г. Прошкіним. Враховуючи необхідність підвищення якості підготовки фахівців у галузі створення нових радіотехнічних систем із поглибленими знаннями принципів радіолокації, радіонавігації та радіокерування відповідно до оновлених навчальних планів у 1975 р. кафедра почала працювати за новим науковим напрямом і отримала відповідну назву — «Радіотехнічні системи».
Зважаючи на позитивні результати теоретичних та експериментальних досліджень методу і систем радіоакустичного зондування атмосфери, що проводилися на кафедрі конструювання радіоапаратури з 1963 р., у 1971 р. була створена проблемна науково-дослідна лабораторія зондування атмосфери, у якій під керівництвом Є. Г. Прошкіна продовжили досліджувати цей науковий напрям. Згодом було розроблено нові методи зондування прикордонного шару атмосфери, запропоновано основні принципи створення систем РАЗ і побудовано низку експериментальних установок. Для оцінки практичної ефективності методу РАЗ уперше на короткій базі (150 м) проведено коректні порівняльні вимірювання метеорологічних величин штатними давачами висотної метеорологічної щогли Інституту експериментальної метеорології (м. Обнінськ) і системою температурно-вітрового зондування, розробленої в Харківському інституті радіоелектроніки. Позитивні результати цих вимірювань дозволили впровадити метод і техніку радіоакустичного зондування у натурні дослідження з контролю забруднення атмосфери в районі алюмінієвого заводу (1979), з фізики континентальних (1980) і приморських (1984–1989) туманів, із динаміки бризових явищ (1990–1991). Спираючись на отримані результати у розробці методу й апаратури дистанційного зондування атмосфери, що застосовують акустичні й електромагнітні хвилі, співробітники університету захистили три докторські (Є. Г. Прошкін, В. М. Карташов, А. Ю. Панченко) і сім кандидатських дисертацій (С. І. Бабкін, Ю. Н. Ульянов, І. В. Коритцев, А. Ю. Панченко, Н. Г. Максимова, В. І. Сидько, О. В. Зубков), виконано велику кількість дипломних проектів, отримано десять авторських посвідчень СРСР і 15 патентів України, створено теорію систем радіоакустичного зондування як різновиду радіотехнічних систем. Лабораторія стала учасником багатьох ВДНГ СРСР й УРСР.

Колектив кафедри. Зліва направо: перший ряд: О. Л. Павлова, В. М. Карташов, В. В. Толстов, В. А. Тіхонов, Г. І. Сідоров;
другий ряд: О. В. Зубков, І. В. Савченко, В. М. Олейніков, В. А. Петров, А. І. Литвин-Попович, С. О. Шейко, І. В. Коритцев,
Д. Б. Євсєєв, А. В. Семеняка, Л. П. Тимошенко

У той період під керівництвом доцентів В. І. Альохіна і Г. І. Сідорова були розроблені акустичні локатори для вимірювання швидкості вітру над злітно-посадковими смугами наземних і палубних аеродромів. В Україні та Словаччині здійснено випробування їх дослідних зразків, а згодом виконано дослідно-конструкторські роботи для випуску кількох комплектів морського базування.
Протягом 1968–1987 рр. кафедра радіотехнічних систем у межах спеціалізації «Радіотехнічні системи гідрометеослужби» готувала одну (рідше дві) групу студентів для потреб гідрометеослужби усіх республік Радянського Союзу. Ініціатором відкриття спеціалізації був завідувач кафедри Є. Г. Прошкін, чимало зусиль для її становлення доклали викладачі О. В. Зелинський та Ю. Л. Пилипенко. Географія підприємств, де працюють випускники кафедри, охоплює територію від Молдови до Курильских островів та від Землі Франца-Йосифа до Кушки. Технічною базою спеціалізації стали метеорологічні радіолокатори «Метеорит» та МРЛ-2, оптичний локатор вимірювання висоти хмар, вимірювач прозорості атмосфери РДВ, метеорологічна ракета М100 тощо. Впродовж тривалого часу кафедра проводила курси підвищення кваліфікації для інженерів метеорологічної служби СРСР.
Із середині 70-х років ХХ ст. почався ще більш інтенсивний розвиток кафедри. До її складу ввійшли відомі науковці в галузі створення військової радіолокаційної техніки — професори А. Ф. Апорович та М. І. Кравченко, які передавали свій досвід розробок молодим викладачам і науковим співробітникам кафедри. У 1980 р. кафедру очолив к. т. н., доцент В. І. Альохін, котрий працював за сумісництвом деканом радіотехнічного факультету (1984–1995) і директором Інституту радіотехніки й електроніки ХДТУРЕ. З його ініціативи у 1991 р. на кафедрі розпочато підготовку інженерів за спеціальністю «Апаратура радіозв’язку, радіомовлення і телебачення» зі спеціалізаціями «Кабельне телебачення та інформаційні мережі» і «Радіоелектронні та комп’ютерні засоби створення мультимедіа».
У 1999 р. кафедра отримала назву «Радіоелектронні системи». Це було зумовлено потребою викладання ширшого кола інформації, які вирішуються саме з використанням радіоелектронних систем і пристроїв. Упродовж 2000–2006 рр. кафедру очолював к. т. н., проф. Г. І. Сідоров, а з 2006 р. нею керує д. т. н., проф. В. М. Карташов.
Навчальний процес проводиться у п’яти лабораторіях, де за навчальним планом виконуються роботи з 21 дисципліни. Варто звернути увагу на наявність у складі кафедри сучасного відеоцентру, оснащеного апаратурою японського та американського виробництва, в якому студенти вивчають проектування сучасних відеостудій та методи відеомонтажу і створення мультимедійної продукції з використанням сучасних програмних продуктів.
Враховуючи потребу у фахівцях, що спеціалізуються на комплексній автоматизації різноманітних промислових процесів із використанням радіоелектронних систем та комплексів, було розпочато співпрацю з відділом «Автоматизовані системи управління технологічними процесами» Українського науково-технічного центру «Енергосталь». Його керівник — відомий фахівець у галузі ракетобудування, лауреат Ленінської і Державних премій СРСР, професор А. І. Кривоносов. Із його допомогою на пільгових умовах було отримано апаратуру і комплект ліцензійного програмного забезпечення компанії «Siemens», а також навчальні блоки із програмним забезпеченням «CoDeSys», що дало можливість створити сучасний комп’ютерний клас проектування мікропроцесорних систем управління.
Наприкінці 90-х років у зв’язку з відсутністю фінансування великих проектів в Україні фахівці кафедри були змушені шукати нові напрями наукових досліджень. У цей час під керівництвом Г. І. Сідорова й О. І. Цопи було розгорнуто роботи зі створення цифрових мережевих і абонентських модемів для телекомунікаційних мереж малої місткості. Виробництво цих модемів розпочалося на підприємствах «Елтех» (Харків) та «Прожектор» (м. Малин Житомирської області). Загалом виготовлено і встановлено на телекомунікаційних мережах України близько 5000 комплектів різних модифікації.
З 1993 р. в Інституті радіофізики й електроніки ім. О. Я. Усикова НАН України для підвищення якості підготовки фахівців діє філія кафедри, очолювана д. т. н., проф. А. Ф. Величком. Тематика наукових досліджень філіалу — радіофізичні методи вимірювання параметрів довкілля.
Згідно з вимогами формування інформаційного суспільства в Україні на кафедрі постійно проводиться оновлення і перебудова навчальних планів підготовки фахівців. Запроваджують нові дисципліни, що відповідають світовій тенденції розвитку радіоелектронних інформаційних мереж, оновлюють зміст нормативних, професійно-орієнтованих і вибіркових дисциплін. Велику увагу приділяють комп’ютерній підготовці студентів: застосуванню сучасних мов програмування, баз даних та Інтернет-технологій під час проектування радіоелектронних пристроїв і систем.
Під керівництвом висококваліфікованих викладачів кафедри студенти займаються науковою роботою, беруть участь у вузівських і міжнародних конкурсах, науково-технічних конференціях та форумах.
Навчальний процес забезпечують професори: В. М. Карташов, А. Ф. Величко, В. А. Тіхонов, Г. І. Сідоров, В. М. Олейников, Л. П. Тимошенко, В. А. Петров, доценти І. В. Коритцев, О. В. Зубков, С. О. Шейко, І. В. Савченко, а також ст. викл. Ю. Л. Пилипенко, асист. А. І. Литвин-Попович.
Зараз викладачі кафедри радіоелектронних систем працюють у таких наукових напрямах: дистанційне зондування атмосфери з використанням електромагнітних і акустичних хвиль; дослідження і створення методів та засобів стиснення, передачі й відтворення відеозображень у спеціалізованих системах цифрового телебачення. Так проф. В. М. Олейников займається розробкою радіолокаційних методів дослідження атмосферних динамічних процесів, проектуванням програмно-апаратних засобів для геофізичних досліджень. За його особистої участі було виготовлено і введено в експлуатацію кілька моделей радіолокаційних систем вертикального зондування атмосфери. На сьогодні ці розробки — єдині на території СНД. Із використанням створеної апаратури проводилися дослідження атмосферних динамічних процесів за низкою міжнародних програм.
Враховуючи потребу силових структур України в інформаційних і технічних засобах боротьби з тероризмом, під керівництвом проф. Г. І. Сідорова й доц. І. В. Коритцева був розроблений «Універсальний мультимедійний комплекс стрілецької підготовки», сім екземплярів якого були змонтовані і введені в дію у державних і приватних бойових тирах Києва. За оцінками технічних спеціалістів СБУ, комплекс не має рівних за критерієм «ціна–якість».
Сьогодні, відповідно до доручення Кабінету Міністрів України і Харківської обласної державної адміністрації, на кафедрі радіоелектронних систем розпочато роботу зі створення комп’ютеризованого комплексу стрілецької підготовки збірної України з біатлону та малих комплектів для дитячо-юнацьких спортивних шкіл.
За останні сім років двоє працівників кафедри (В. М. Карташов та В. А. Тіхонов) захистили докторські дисертації, а ще п’ятеро — кандидатські.
Високого рівня досягла винахідницька діяльність. За роки існування кафедри її співробітники отримали понад 60 свідоцтв і патентів на винаходи.
Із моменту створення кафедра підготувала понад 4000 інженерів у галузі радіоелектроніки, частина з яких працює за межами України.

Кафедра іноземних мов

Михайло Петрович Сукнов — завідувач кафедри, кандидат педагогічних наук, професор, академік Міжнародної академії наук прикладної радіоелектроніки України, Росії та Білорусі.
Народився 28 жовтня 1952 р. у Бєлгороді (Росія). У 1976 р. закінчив факультет іноземних мов Харківського державного університету ім. О. М. Горького (спеціальність «Перекладач-референт, викладач англійської мови»).
Тривалий час займався перекладацькою діяльністю за кордоном (Ефіопія, Ангола, Ірак), де також брав участь у воєнних діях.
У 1984 р. М. П. Сукнов почав працювати у Харківському державному педагогічному інституті. З 1989 р. — викладач, а згодом старший викладач Харківського інституту радіоелектроніки. У 1991 р. очолив кафедру іноземних мов.
У 1994 р. Михайло Петрович отримав сертифікат «International House» (Лондон) із методики викладання англійської мови, а в 1995 р. — здобув другу вищу освіту за фахом «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності».
Свій відлік історія кафедри веде від 1943 р. Її першим завідувачем став В. В. Ніколаєв. Згодом, з 1949 р., роботою кафедри керував учасник Великої Вітчизняної війни Ю. А. Янс, який віддав цій справі 40 років життя, а з березня 1991 р. обіймав посаду доцента.
У березні 1991 р. завідувачем кафедри став к. т. н. М. П. Сукнов.

Протягом усього існування кафедри її працівники опікуються розробкою та вивченням новітніх методик викладання іноземних мов, впроваджують їх у навчальний процес. Вони підготували і видали 11 навчальних посібників, розробляють методичні вказівки до відеоматеріалів англійською мовою, видали «Методичні вказівки і контрольні завдання до практичних занять із розвитку навичок усного мовлення для всіх спеціальностей». Усі матеріали доступні для ознайомлення в електронному вигляді у бібліотеці університету.
Протягом 1990–1995 рр. кафедра брала участь у науково-дослідній роботі Мінвузу України із проблеми «Розробка та впровадження програмних засобів автоматизованих навчальних систем проектування на основі ЄСЕОМ та інших обчислювальних засобів». Підготовлено 20 програм для навчання студентів англійської мови в режимі діалогу з ЕОМ.
Упродовж 1992–1995 рр. у дисплейному класі проводилися практичні заняття експериментальних груп для перевірки ефективності такого навчання. З 1993 р. на кафедрі функціонує відеоклас.
У 2002 р. для роботи із сучасними навчальними матеріалами відкрито мультимедійний клас на 14 робочих місць. Його оснащено новітніми комп’ютерами, він поєднує універсальність і зручність автономного навчання, переваги традиційних форм викладання та прогресивність новітніх інформаційних технологій.
Колектив кафедри постійно працює над підвищенням свого професійного рівня: тут проводять семінари з методики викладання іноземних мов, організовують стажування та інші заходи.
На кафедрі іноземних мов підготовлено та видано три посібники, рекомендовані Міністерством освіти і науки України як навчальні посібники з іноземної мови для студентів технічних вишів.

Колектив кафедри. Зліва направо: перший ряд: Є. Т. Хоронько, В. Г. Тер-Ованесьян, І. Б. П’ятикоп, М. А. Чепелєва,
Г. Є. Єжова, С. В. Глибока; другий ряд: Б. Г. Зубенко, Т. І. Титаренко, Т. Ю. Веретило, О. В. Писаренко, В. В. Шалаєва,
Н. М. Полчанінова, М. П. Сукнов, Е. І. Семенець, І. Ю. Буковська, К. Т. Умяров, С. М. Сизонова, Т. Б. Валійова,
М. І. Шуляков, М. А. Плотнікова, Т. В. Смицька, Т. І. Вергун, І. В. Савченко