Народився 8 січня 1948 р. у м. Макіївка Донецької області. Батько, Віктор Сергійович, учасник Великої Вітчизняної війни, і мама, Ольга Федорівна, були службовцями.

У 1963 р. Валерій закінчив вісім класів. У той час на Макіївському металургійному комбінаті начальником відділу технічного контролю працював його рідний дядько Борис Андрійович Морозов, там же сталеваром після закінчення Донецького політехнічного інституту трудився і двоюрідний брат Володимир Борисович, який одного разу запросив Валерія, тоді ще школяра, на екскурсію заводом. Хлопцеві показали мартен, потім блюмінг, і він дуже схотів стати металургом. Тому склав іспити і був прийнятий у Макіївський металургійний технікум, який закінчив у 1967 р., отримавши спеціальність «Прокатне виробництво». Ще до закінчення технікуму він почав працювати лаборантом у лабораторії листового прокату Донецького науково-дослідного інституту чорної металургії. У 1967 р. вступив на вечірнє відділення Донецького політехнічного інституту. Тож перша інститутська сесія і захист диплому в технікумі збіглися.

Більша частина трудової біографії Валерія Дудника після закінчення університету пов’язана з ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», де у 1969 р. він розпочав свою професійну діяльність із прибиральника гарячого металу і до 1988 р. пройшов шлях до головного інженера — першого заступника генерального директора. У 1977 р. як спеціаліст із надання технічної допомоги В. В. Дудник працював головним фахівцем на будівництві Іскандерумського металургійного заводу (Туреччина). У 1991 р. із червоним дипломом закінчив Академію народного господарства при Раді Міністрів СРСР.

Протягом 1996–1998 і 1999–2002 рр. Валерій Вікторович був першим заступником генерального директора ТОВ «Емброл Україна ЛТД», займався реконструкцією Єнакіївського металургійного заводу. У 2002 р. став директором Керченського стрілочного заводу, який під його керівництвом був успішно відновлений і виведений на належний виробничий рівень. Через два роки повернувся на рідний Макіївський металургійний комбінат — також для відновлення виробництва. За два роки роботи тут вдалося запустити доменні й мартенівські печі, і підприємство ввійшло в нормальний робочий ритм, по суті, завод був урятований від руйнування та зупинки.

Усе своє життя Валерій Вікторович не залишався осторонь від суспільної діяльності. Він був членом Кіровського райкому Компартії України (1985–1987), депутатом районної ради (1988–1990), депутатом міської ради (1990–1993) у м. Макіївка Донецької області.

У 2004 р. він перейшов на посаду директора з виробництва ЗАТ «Донецьксталь», а наприкінці 2006 р. відряджений на Юргінський машзавод, розташований на Кузбасі. Останні три з половиною роки Валерій Вікторович Дудник живе і працює в Юрзі, він — голова ради директорів ТОВ «Юргінський машзавод». Основні напрями діяльності підприємства — виробництво гірничошахтного устаткування, металургійне виробництво й виробництво вантажопідйомної техніки. Завод входить у Міжгалузеве виробниче об’єднання «Кузбас» і є флагманом машинобудування цього регіону.

Валерій Вікторович має звання «Заслужений металург України», низку галузевих нагород, почесних грамот, відзнак: «Ювілейний знак-медаль на честь 75-річчя Донецької області», срібну медаль ІІ ст. «За заслуги перед Томським політехнічним університетом», медаль «65 років Кемеровській області», медаль «15 років Кемеровській та Новокузнецькій Єпархії», орден Святого Рівноапостольного князя Володимира ІІ ст., Архієрейську грамоту Єпископа Кемеровського та Новокузнецького Аристарха «У благословення за сумлінну працю на славу Святої Церкви».

На своєму першому робочому місці — Макіївському металургійному комбінаті — Валерій Вікторович познайомився зі своєю дружиною Валентиною Яківною, де вона після школи працювала оператором посту керування гарячої ділянки. Валентина Яківна має великий виробничий стаж, вона — кавалер ордена Трудової слави. У них із Валерієм Вікторовичем дуже дружна родина, в якій виросли прекрасні доньки Олена і Юлія, а зараз виховуються онуки Валерія та Соня.