Видатний організатор гірничого виробництва народився 3 січня 1934 р. у м. Новокузнецьк Кемеровської області (Росія). Юрія Івановича виховував батько — Іван Максимович, адже матір він втратив дуже рано, в 1941 р.

З дитинства Юрія Баранова приваблювала героїка шахтарської праці, тому після демобілізації з лав Радянської армії він почав працювати робітником очисного вибою. Тоді ж, у 1956 р., став студентом вечірнього відділення факультету гірничої електромеханіки Донецького політехнічного інституту. Поєднуючи роботу й навчання, він успішно закінчив інститут у 1960 р., здобувши фах гірничого інженера-електромеханіка.

Юрій Іванович і зараз із теплотою згадує роки навчання в Донецькій політехніці, своїх викладачів, зокрема професора Р. М. Лейбова, чиї розум та ерудиція вражали студентів. У його пам’яті лишилося чимало зворушливих спогадів про ті майже безтурботні часи. Він пригадує, як тоді, приходячи на пари о 18 годині, студенти-вечірники здавали свої речі у гардероб і до 22 години, коли лекції закінчувалися, усе залишалося на своїх місцях, попри те, що гардеробниця ішла з роботи о 19. Сьогодні в це навіть важко повірити, але не було жодного випадку, щоб чиїсь речі зникли.

Юрій Баранов підтримує зв’язок з університетом, активно співпрацюючи з доктором технічних наук, професором В. І. Нікольським у галузі боротьби з викидами вугілля й газу, ведення робіт на великих глибинах у складних температурних умовах.

Упродовж наступних 50 років Юрій Іванович пройшов усі щаблі довгого професійного шляху в гірничому виробництві — працював гірничим майстром, заступником начальника і начальником видобувної ділянки, головним інженером. І зараз, уже більше 40 років, беззмінно очолює ВАТ «Шахтоуправління «Донбас».

Завдяки визначним організаторським здібностям і мудрому керівництву Юрія Івановича Баранова ВАТ «Шахтоуправління «Донбас» — єдине вугільне підприємство України, яке не знало невиконання плану за всю свою 43-річну історію. Своїм неодмінним обов’язком він також вважає турботу про працівників шахти, дбає про їх добробут. З ініціативи Юрія Івановича було зведено лікарняний корпус, побудовано 1200 квартир для робітників шахтоуправління.

Колектив підприємства відроджує до життя покинуті шахти. За останні сім років було відновлено діяльність двох — зупиненої для ліквідації шахти ім. К. І. Поченкова (теперішня назва — «Щегловська-Глибока») і затопленої шахти № 22 «Комунарська». Загалом створено близько 6 тис. нових робочих місць.

Ю. І. Баранова двічі обирали депутатом Донецької обласної ради: на період 1995–1996 та 1997–1998 рр.

За великий внесок у розбудову гірничої промисловості України й визначні професійні досягнення був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці із врученням ордена Леніна (1981) та Героя України із врученням ордена Держави (2001). Нагороджений також п’ятьма орденами і медалями, зокрема Орденом Трудового Червоного Прапора (1971), Жовтневої революції (1976), «За заслуги» ІІІ ст. (1999) та Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2003). Є повним кавалером відзнаки «Шахтарська слава».

Вільний від роботи час Юрій Іванович присвячує туризму, авіації, грає в шахи, цікавиться літературою, інколи полюбляє полювати й рибалити.

Разом із дружиною виховав двох дітей. Син — також випускник Донецького національного технічного університету, закінчив енергомеханічний факультет.

Юрій Баранов переконаний, що кожна людина на своєму місці має зробити все можливе для поліпшення життя українського суспільства. Його незмінне життєве кредо — «У будь-якій ситуації — тільки вперед!». З дитинства Юрія Баранова приваблювала героїка шахтарської праці, тому після демобілізації з лав Радянської армії він почав працювати робітником очисного вибою. Тоді ж, у 1956 р., став студентом вечірнього відділення факультету гірничої електромеханіки Донецького політехнічного інституту. Поєднуючи роботу й навчання, він успішно закінчив інститут у 1960 р., здобувши фах гірничого інженера-електромеханіка.

Юрій Іванович і зараз із теплотою згадує роки навчання в Донецькій політехніці, своїх викладачів, зокрема професора Р. М. Лейбова, чиї розум та ерудиція вражали студентів. У його пам’яті лишилося чимало зворушливих спогадів про ті майже безтурботні часи. Він пригадує, як тоді, приходячи на пари о 18 годині, студенти-вечірники здавали свої речі у гардероб і до 22 години, коли лекції закінчувалися, усе залишалося на своїх місцях, попри те, що гардеробниця ішла з роботи о 19. Сьогодні в це навіть важко повірити, але не було жодного випадку, щоб чиїсь речі зникли.

Юрій Баранов підтримує зв’язок з університетом, активно співпрацюючи з доктором технічних наук, професором В. І. Нікольським у галузі боротьби з викидами вугілля й газу, ведення робіт на великих глибинах у складних температурних умовах.

Відвідування шахти ім. газети«Соціалістичний
Донбас». Зліва направо: В. Г. Ігнатов,
В. П. Міронов, М. С. Сургай, В. М. Недригайло,
Ю. І. Баранов, О. П. Ляшко, 1985 р.

Упродовж наступних 50 років Юрій Іванович пройшов усі щаблі довгого професійного шляху в гірничому виробництві — працював гірничим майстром, заступником начальника і начальником видобувної ділянки, головним інженером. І зараз, уже більше 40 років, беззмінно очолює ВАТ «Шахтоуправління «Донбас».

Завдяки визначним організаторським здібностям і мудрому керівництву Юрія Івановича Баранова ВАТ «Шахтоуправління «Донбас» — єдине вугільне підприємство України, яке не знало невиконання плану за всю свою 43-річну історію. Своїм неодмінним обов’язком він також вважає турботу про працівників шахти, дбає про їх добробут. З ініціативи Юрія Івановича було зведено лікарняний корпус, побудовано 1200 квартир для робітників шахтоуправління.

Колектив підприємства відроджує до життя покинуті шахти. За останні сім років було відновлено діяльність двох — зупиненої для ліквідації шахти ім. К. І. Поченкова (теперішня назва — «Щегловська-Глибока») і затопленої шахти № 22 «Комунарська». Загалом створено близько 6 тис. нових робочих місць.

Ю. І. Баранова двічі обирали депутатом Донецької обласної ради: на період 1995–1996 та 1997–1998 рр.

За великий внесок у розбудову гірничої промисловості України й визначні професійні досягнення був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці із врученням ордена Леніна (1981) та Героя України із врученням ордена Держави (2001). Нагороджений також п’ятьма орденами і медалями, зокрема Орденом Трудового Червоного Прапора (1971), Жовтневої революції (1976), «За заслуги» ІІІ ст. (1999) та Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2003). Є повним кавалером відзнаки «Шахтарська слава».

Вільний від роботи час Юрій Іванович присвячує туризму, авіації, грає в шахи, цікавиться літературою, інколи полюбляє полювати й рибалити.

Разом із дружиною виховав двох дітей. Син — також випускник Донецького національного технічного університету, закінчив енергомеханічний факультет.

Юрій Баранов переконаний, що кожна людина на своєму місці має зробити все можливе для поліпшення життя українського суспільства. Його незмінне життєве кредо — «У будь-якій ситуації — тільки вперед!».